Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

1893 р. 26 февраля

Панас Мирний

Сьогодні якраз 32 роки минуло, як навіки закрилися очі нашого славного Кобзаря. Легко сказати: 32 роки, – без малого не вік людський… Багато за такий довгий час усього на світі перевернулося, багато води утекло… Празнуючи сьогодні роковини того, хто – як сам сказав – не мав і зерна неправди за собою, і оглядаючи минулі літа, ми самі себе повинні спитати: що ми зробили задля тії правди, якій слугував покійник? задля того діла, за котре він свою душу покладав і страждання приймав?.. Ох, гірко признатись, а приходиться сказати, що ми нічого не зробили. Ми тішили себе і забавлялись іншим пориванням, розтрачували свої сили на інші заміри і нічого не зробили ні задля слави покійного, ні задля своїй рідній мові, якій так не лукаво слугував, так високо її підняв і уславив поміж людьми… Не здивуйте ж на сі гарячі докори, що на спомин 32 роковин нашого безталанного поета вирвались з моєї душі і вилилось, може й недоладне, поспів’я; не здивуйте, що ним я маю почати святкування сьогоднішніх роковин.

На 32 роковини Т. Г. Шевченка

Тридцять другий мина, як Вкраїна німа,

Вся в сльозах, тебе тута стрівала…

Не по учту бучну наболілу твою

Сюди голову доленька гнала;

А в глибокій труні, де пророчі твої

Склепились уста навік-віки, –

Прибував ти до нас у одрадний той час,

Як невольникам розкувалися руки.

На зорі того дня, як та воля прийшла,

Лиха смерть поглумилась над нами:

Хто ввесь вік тільки й знав, що про долю співав,

Того мертвого ми зустрічали.

І в могилу німу дорогу нам труну

Обережно ми опустили…

"Не в чужій стороні одпочинуть твої

Кісточки – на своїй Україні!" –

Ми казали тоді і втішались собі,

Що не вмре, розцвіте наша слава.

Та чи то ж розцвіла?.. Тридцять другий мина,

А Вкраїна ще німішою стала!

Хто ж виною тому, що у ріднім краю

Все своє забуття покриває?

Що могила твоя біля кручі Дніпра

Одинокая в світі буяє?

Гірко правду сказать, а ще гірше мовчать,

Ми самі усьому то виною,

Бо без віри живем, без надії помрем

І не дбаєм про слід за собою.

Все, що ти тут любив, все, чим на світі жив,

За що муки приймав і скорботи,

Ми, невірні сини, розміняли самі

На нікчемні, щоденні клопоти.

І в нащадок синам кинуть нічого нам,

Окрім жалю про загублені літа…

Отак, батьку, тут ми тридцять два прожили,

Як тебе вже не стало на світі!

Не здивуй, що твої роковини сумні

Я плачем та докором стріваю,

Бо у ріднім краю більш, як сліз та жалю,

Я нічого не бачу й не знаю.

1893 р. 26 февр[аля]


Примітки

Друкується вперше за автографом (ф. 5, № 289).

…зерна неправди за собою… - рядок з поезії Т. Шевченка «» («Ти не лукавила зо мною…»).

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 266 – 268.