Щодо вшанування пам'яті М. А. Дмитрієва

Панас Мирний

В 125 числі "Ради" надруковано невеличкий по розміру, та значний і глибокий по змісту заклик С. Ф. Русової, як би годилося ушанувати пам’ять М. А. Дмитрієва яко людину з чутким серцем та широко розвиненими громадянськими завданнями, що за короткого віку свого багато піклувався про наші різноманітні національні справи, горів і болів ними, доки нагла смерть так несподівано ж одірвала його від нас у саму найкращу пору його життя, коли дожидалася найбільша користь від його невсипущої праці.

То був гіркий жарт сліпої долі, що своїми іграшками так часто глузує з наших сподіванок, нищить наші рожеві надії, завдає непереможного жалю нашій душі і своїми лихими вчинками давить, наче залізними обценьками, наше серце! Скільки нам за той недовгий час після смерті М[иколи] А[ндрійовича] довелося бачити і переживати усяких іграшок сліпої долі!.. А проте життя не стоїть, а йде собі своєю ходою, вимагаючи від нас більшого напруження сили та невсипущої праці через велику втрату наших щирих робітників. Вимагає воно і вшанування пам’яті їх як найкращих людей і невсипущих трудовників.

Я цілком пристаю до думки вельмишановної С. Ф. Русової і декого з друзів і товаришів небіжчика Дмитрієва, що найкращим вшануванням його було б видання літературного збірника, присвяченого його пам’яті, по тій програмі, яку намічено у заклику С. Ф. Русової, і я з великою охотою радніший прикласти по своїй силі праці до найскорішого виконання того доброго заміру, тільки не стаючи на чолі, як до цього закликає мене С[офія] Ф[едорівна}, а йдучи уряд з іншими учасниками, хто поділяє думку про вшанування пам’яті М. А. Дмитрієва і допоможе своїми працями виконати її якнайшвидше і найдотепніше.

Гей, хто в полі – озовися!

Гей, хто в лісі – одгукнися!

Цим закликом давньої пісні звертаюся за допомогою до всіх наших старих і молодих письменників, до всіх щирих прихильників невсипущої праці небіжчика М. А. Дмитрієва, друзів і товаришів його.

П. Мирний.

Всякі роботи до збірника прохаю засилати по такій адресі: Полтава, 3-я Кобищанська улиця, А. Я. Рудченко.

Примітки

Вперше надруковано в газеті "Рада", 24(11) червня 1910 р., № 131. Подається за першодруком. Датується червнем 1910 р.

Дмитрієв Микола Андрійович (1867 – 1908) – полтавський адвокат і громадський діяч, редактор журналу "Рідний край".

…не стаючи на чолі… – 16 (3) червня 1910 р. С. Русова писала в "Раді" (№ 125):

"…Нарис програми такого збірника треба обміркувати, як і кожну літературну працю, в редакційному гуртку. На чолі його не зрікся б, мабуть, стати такий шановний письменник і співробітник Дмитрієва, як О. Мирний. До його можна засилати й усі рукописи, до його можна й звертатися усім, хто схотів би додати своєї праці, прийняти участь в пошануванні пам’яті такого чулого, щирого й шановного українського діяча, яким був М. А. Дмитрієв".

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 291 – 292.