Рідна мова
Панас Мирний
Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, дослід, почування.
Навчаючись з малих літ балакати, ми разом з тими словами, що доводиться їх запам’ятати, набуваємо і розуміння того, що ті слова визначають, – чи назву якої речі, чи думку про що-небудь. Тобто ми разом з словами набираємося і розуму, набуваємо чужих думок, навчаємося самі думати і ті думки викладати словами. Наші діти, у свою чергу, додають до здобутого від нас скарбу мови своїх вимовів того, що їм за свого життя довелося навчитися, передумати, пережити… Таким побитом і складається людська мова, що з кожним новим коліном все більше та більше шириться-зростає.
А як люди добрали способу зазначати слова значками, як завелося поміж людьми письменство, то воно ще більше допомогло їм розвинути свою мову, бо поміж людьми виявились такі митці, що все життя своє призвичаїли до сього діла. Одні складали дзвінкі вірші, додаючи цим краси та виразності вимовам; другі писали яскраві оповідання, збагачуючи мову невмирущими зразками; треті – мисливці – виясняли всяку таємницю, що її так багато на світі! – і цим ширили людське знання.
Багато такі митці-письменники допомагали кожному народові розвинути його мову і тим високо підносили його угору серед інших народів, бо немало славиться поміж людьми той народ, у якого його мова розвинута та збагачена творами всякого письменства.
Коли ми з сього боку будемо зоглядати свою рідну мову, то мусимо зазначити, що хоч у нас теж набралося чимало письменників, що збагачують її своїми творами і не покладаючи рук працюють на спушеній уже письменством ниві рідного слова, – оже становище нашої мови не досягає такої високості, звідки б і інші народи мусили широко користуватись її скарбами.
Нічого й дивуватися цьому, бо письменники почали прикладати своїх рук до рідного слова трохи більше сотні літ, тоді як у других народів вони працюють більше тисячі. Та й то ще треба зазначити, що спершу бралися до того діла поодинокі народолюбці, а решта, вихована в школах, куди рідна мова і близько не підпускалася, мала її за мову незграбну, мужичу, що до якого часу мусила слугувати домашній потребі, а не задля широкої постаті освіти та науки. І тепер ще є чимало своїх-таки мудраків, що, забувши, якого вони роду і плоду, негують своєю рідною мовою, пророкуючи їй короткий вік, доки прості люди просвітяться наукою і одкинуть тоді свою мову як нікчемну, не занедбають н як ні на що не потрібну.
Такі речі давно вже ми чуємо. Та не зупинили вони любові до рідного слова справжніх народолюбців, не затлумили їх віри у будуччину своєї мови, що й без письменства, а однією творчою силою народного духу виконала такі яскраві зразки тендітних пісень, глибоких дум, цікавих казок, приповісток. Та сама творча сила поривала і щирих народолюбців до рідного слова, наструнчувала їх до праці, допомагала виконати свої мистецькі завдання.
Час минав, а число отих народолюбців-письменників, не дивлячись на всякі утиски та пророкування своїх і чужих мудраків, все більше та більше зростає; праці їх все ширшу постать займають, і ми тепер бачимо, що й інші народи починають цікавитись творами наших видатніших письменників і перекладати їх на свою мову, щоб познайомитись з їх самобутньою творчою силою та тими здобутками, які вони прилучають до того всесвітнього добра, що вчені зовуть культурою.
А це ясує, що ми після довгого сну розбуркалися і починаємо очима водити, доводимо світові, що ми, як і другі, хочемо жити та того всесвітнього добра – культури – намножувати. І на цьому шляху не зупине нас пророкування мудраків, бо творча сила ожила і рідну мову воскресила.
А щоб наші мудраки знали, що то таке "рідна мова", то ми мусимо отут подати переклад невеличкого по розміру та безмірно глибокого по змісту твору великого письменника братнього нам народу Тургенева, що ось що сказав про рідну мову:
"В часи зневіри, в годину важких думок про долю мого рідного краю, – ти одна моя підпора і запомога, о, велика, могутня, правдива та вільна рідна мово! Якби не було тебе, то як не впасти в розпуку, бачучи усе те, що коїться дома?.. Та як його і не дойняти віри, щоб таку мову не було дано великому народові!".
Примітки
Вперше надруковано в "Літературній газеті" (23 листопада 1950 р., № 47) з чернетки (ф. 5, № 254, арк. 10 – 11). Подається за першодруком. Датується за змістом 1905 – 1906 рр.
…трохи більше сотні літ… – рахуючи від 1798 р., коли вийшло перших три частини "Енеїди" І. Котляревського. Отже, статтю написано приблизно в той самий період, що й попередню, про що свідчать і їхні початки (майже ідентичні).
Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 278 – 280.