Гірка сльоза на домовину славетного сина України, незабутнього її співця-бояна – Миколи Віталійовича Лисенка

Панас Мирний

Безмірно тяжкий сум і невимовно пекучий жаль обняли мою душу, як побачив я число "Ради" з оповісткою про несподівану смерть Миколи Віталійовича.

Перестало битися чуле серце віщого Бояна, що за свого віку так голосно відкликалося на все добре й лихе в своєму рідному краї! Склепилися навіки ясні очі, що загоралися невгасаючим палом в щасну хвилину або застелялися густим туманом великого горя, коли лиха доля ставила перегороди задля щастя рідного краю! Схрестилися, закам’яніли невсипущі руки, що за свого життя так жваво рвалися до роботи на користь темному народові, на славу милої його серцю України!

Орлиний льот творчої думки, могутню силу натхнення широкої душі, глибоку віру серця у кращу долю і безмірні надії на те, що вона таки колись настане, що прийде свята Правда і своїм сяйвом затлумить чорні присмерки шкодливої Кривди, – все, все оце так нагло перепинила і обірвала несподівана смерть!

З’єднавшись з нашими ворогами, вона тепер глузує над нами, святкує свою гірку перемогу. Та не довго їй доведеться глузувати, не навіки вона правитиме своє святкування перемоги: одійде важкий задля нашого серця похорон, угамуються наші жалі і сльози, і невмируща слава його невмирущих творів, як те ясне сонце, здійметься високо вгору і заллє своїм світом всю широку Україну – від простої селянської хати, де його творча душа упивалася співом рідної пісні, до високих палат, де той спів під його мистецькою працею переливався у вищі тендітні згуки, повні чудової краси та принадливого чару… І осоромлена смерть геть одійде набік перед його величною постаттю, що встане перед очима розбудженого краю на увесь свій високий зріст і мерщій сховається у глухі нетра та темні пущі, щоб не дивитися, як свята Правда буде квітчати високе чоло славетного Співця-Бояна невмирущим вінком слави.

Полтава. 28 листопада 1912 р.

Примітки

Вперше надруковано в газеті "Рада", 1912, № 248. Передруковано в газеті "Руслан" від 9 (6) листопада 1912 р., № 261. Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 5, № 247). Подається за першодруком.

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 292 – 293.