Чудова ніч

Михайло Старицький

Чудова ніч, блискочуть зорі,

З-за гаю спів несе луна…

А із колишнього, мов з моря,

Знайома мрія вирина

Й витає знову надо мною…

Мій крине, скроплений росою!

З тобою ледве ми зійшлись

На ту хвилину – й розійшлись

До віку вічного, до суду;

Але твій образ дорогий,

Мов промінь сонячний, благий

Зігнав з очей моїх полуду

І хоч на хвильку освітив

Сумноту хмурих моїх днів.

Де ти тепер, в якому краю?

Чи так же очі чарівні

Коханням, силою сіяють?

Чи, може, літа ледяні

Вогонь і вроду погасили,

Тебе постарили, зв’ялили

І навіть в душу аж саму

Уже навіяли зиму?

Ні, ні! Пробач ти, квіте красний,

За слово марне та старе!

В твоїй душі, глибокій, ясній,

Вогонь не згасне, не замре,

Бо все, що в ній було святого,

Було не з голосу чужого,

А перемучене, своє…

Не словом – ділом ти стояла

За край, за брата у ярмі…

Тепер сама, либонь, в тю

Ти лиха тяжкого дізнала.

Але безстрашно, до кінця

Ти донесеш свого вінця.

1875

Примітки

Вперше надруковано в ж. «Зоря», 1885, №21, стор. 246, під псевдонімом «Гетьманець». Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 53 – 54.