Нема правди

Михайло Старицький

Україно, моя рідна нене!

Ой тяжке життя твоє й мерзенне!

Що як гляну на гаї темряві –

Тільки вбачу річеньки криваві,

Що як гляну на степи широкі –

Тільки вбачу могилки високі,

Що як гляну на поля-долини –

Усе рідне пропадає, гине…

Ох ти люду, нещасливий люду!

Як і перше, твою кров п’ють всюди –

П’ють жиди й панів частують в дяку;

Бач, усім прийшлась вона до смаку,

І охочих розвелось до ката –

Гріють добре й свої свого брата!

Тільки слава, що ти маєш волю,

А і досі проклинаєш долю;

Бо з твоєї багатіють праці

Ті, що мають цукерні й палаци,

А у тебе все старі ще латки,

Лиш щороку більшають податки.

А податки б на громадські треби –

Тільки, брате, певно не для тебе;

Ти роби і плати гроші всюди,

Не тобі знать, хто там порать буде!

Плати більш, щоб менше було лишку,

Бо одно – їх понесеш до шинку…

І у кухлі отої отрути

Там затопиш своє горе й скрути!

Ой не спиться, не лежиться в хаті,

А на серці якийсь тяжкий нуд:

Мені б хтілось помолитись, брате,

За наш темний, всетерплячий люд;

За той люд, що полягав кістками,

Що наш край від ляха боронив –

І за те зробився кріпаками

У своєї старшини – панів;

За той люд, що незлічимі роки

Нам робив сутужно під ярмом

Та з нужди, з натуги, з замороки

Помарнів і перевівсь гуртом;

Що тепера без освіти й віри

Йде з клеймом догани на лиці,

Мов заблуда в пущі неомірій

В глупу ніч без світла у руці.

[1876]

Примітки

Вперше надруковано в ж. «Правда», 1876, № 6, стор. 205 – 206, під псевдонімом «Гетьманець». Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 55 – 56.