«Коли засну навіки в домовині...»

Михайло Старицький

Коли засну навіки в домовині

Й сира земля поляже на мені,

Чи хто згада поета на родині,

Чи прийде хто к могилі, а чи ні?

Кому прийти? Я свої думи-муки

Виспівував в святій самотині:

Злобителі мені в’язали руки,

А друзяки – не рятували, ні!

Удвох тільки з подругою-нудьгою

Ми плентались невідомим шляхом:

Життя пішло на боротьбу з бідою,

Не взначившись уславленим трудом

І от стою я край могили нині,

Під тяжею переболілих літ:

Так без роси, на спеці, у пустині

І хиріє, і в’яне зараз квіт!

1877

Примітки

Вперше надруковано в альманасі «Рада», ч. І, 1883, стор. 366. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 74.