На проводи другу

Михайло Старицький

М. П. Драгоманову

Чи доведеться, милий друже,

З тобою здибатись, чи ні?

Чи серце стомлене, недуже

Й поляже в іншій стороні?

В тяжку хвилину розставання,

Здавалось, весело пили

Й ширококрилі сподівання

Тобі на проводи несли;

Але в речах тремтів наш голос,

Схилявся кожен над столом,

Немов тяжкий, достиглий колос,

Підбитий в корені серпом…

Так горе нишком підкрадалось.

Хтось пісню весело завів;

Але ж і в пісні тій, здавалось,

Лунав, мов з похорону, спів…

І час настав, – ми обнялися:

«Прощай, апостоле, прощай!»

Ти сполотнів – і полилися

У тебе сльози невзначай…

«Прощай, – ненадовго!» Надія

Нас ошукала, брате мій:

І досі тішиться й радіє

Наш лютий ворог навісний,

І досі ніч, нема просвіти,

Рука спускається слаба,

Мовчать одуренії діти

Здавен забитого раба…

Цілують руку в того ката,

Що їх окручує гуртом,

І свого мученя-собрата

На чужину женуть. З сміхом…

Коли ж ми стрінемось з тобою,

Скажи, мій друже, ти мені?

Коли втнемо ми не такої

На нашій рідній чужині?

1876

Примітки

Вперше надруковано в збірці «Поезії», К., 1908, стор. 34 – 35 без передостанньої строфи, пропущеної, мабуть, з цензурних міркувань. Друкується за автографом (Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, ф. 15, № 6) та першим виданням. В автографі немає двох з половиною передостанніх строф. Пропущені місця поновлюються за листом Старицького до Драгоманова (Архів Драгоманова, т. І, Варшава, 1938).

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 57 – 58.