«Сиділи ми, каганчик миготів...»

Михайло Старицький

Сиділи ми, каганчик миготів,

Дві тіні, тремтячи, сягали аж до мура,

А у вікно дивилась ніч понура,

І вітер злий щось безнадійне вив.

Мов поминки холодні та німі,

Сиділи ми без слова і без думи,

Іще чорніш тієї ночі-стуми

Прийдешнє нам вбачалося у тьмі, –

Без просвітку, без жодної мети,

Як мертвий шлях в безлюдяній пустині:

В минулому самі німі руїни –

Поламані всі символи святі…

Чого ж ще ждать? Боління тільки мить…

Але ми все сиділи біля мура.

Дивилась ніч через вікно понура,

І не вгавав сердитий вітер вить…

1871

Примітки

Вперше надруковано в альманасі «Луна», 1881, стор. 62 – 63. Друкується за автографом (Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, ф. 15, № 6).

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 99.