Весна

Михайло Старицький

Весна іде. Сніги чорніють;

З-під них пожовклі та бліді

Виходять руна; скрізь леліють

Озера талої води.

На плеса з вирію ключами

Високо линуть журавлі…

А з сел шляхами чи річками

Бредуть уже старі й малі

Шукать у городі придоби:

Прохарчувала їх зима, –

Позбулись хліба і худоби,

До того й пошесть, мов чума,

Забрала геть робочих з хати…

І довелось тепер шукати

Дочці і матері шага…

Плуганять босі; з холоднечі

Немов сап’янці на ногах:

Марцьовий смалить вид і плечі,

Латками грає по свитках.

Прийшли і стали, босі й голі,

Купця чекають край стіни…

Гай, гай! Не трібні тут мозолі:

Шукають іншого пани

Неситим оком… Промінь гасне

На позолочених хрестах;

Кругом розкішне та прекрасне,

Убране, – мовби на святках,

Гуляє панство, зустрічає

Собі на втіхоньку весну…

Хто ж вас, дівчатка, привітає?

Хто пустить на ніч? Чи без сну

Й без хліба вам отут стояти?

Либонь… Байдужі пишні шати…

Або здеруть тяжку ціну…

Весна їм шле гадки крилаті

На всяку втіху навісну…

1870

Примітки

Вперше надруковано в збірці «Поезії», К., 1908, стор. 145 – 146. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 45 – 46.