Виклик

Михайло Старицький

Ніч яка, господи! Місячна, зоряна:

Ясно, хоч голки збирай…

Вийди, коханая, працею зморена,

Хоч на хвилиночку в гай!

Сядем укупі ми тут під калиною –

І над панами я пан…

Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею

Стелеться полем туман;

Гай чарівний, ніби променем всипаний,

Чи загадався, чи спить?

Он на стрункій та високій осичині

Листя пестливо тремтить;

Небо незміряне всипано зорями –

Що то за божа краса!

Перлами-зорями теж під тополями

Грає перлиста роса.

Ти не лякайся-но, що свої ніженьки

Вмочиш в холодну росу:

Я тебе, вірная, аж до хатиноньки

Сам на руках однесу.

Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько:

Тепло – ні вітру, ні хмар…

Я пригорну тебе до свого серденька,

Й займеться зразу, мов жар;

Ти не лякайсь, аби тут та підслухали

Тиху розмову твою:

Нічка поклала всіх, еоном окутала –

Ані шелесне в гаю!

Сплять вороги твої, знуджені працею,

Нас не сполоха їх сміх…

Чи ж нам, окривдженим долею клятою,

Й хвиля кохання – за гріх?

1870

Примітки

Вперше надруковано в збірці «З давнього зшитку. Пісні і думи», ч. II, К., 1883, стор. 111 – 112. Друкується за автографом (Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, ф. 15, № 6).

Поезію «Виклик» подано з деякими відмінами як пісню Левка в опереті «Утоплена». Лібретто М. Старицького, музика М. Лисенка (альманах «Нива», 1885, стор. 60). Є народний варіант поезії «Виклик» («Пісні та романси українських поетів», т. 2, К., Вид-во АН УРСР, 1956, стор. 174 – 175).

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 47 – 48.