«Вже більше літ двісті...»

Анатолій Свидницький

Вже більше літ двісті,

Як козак в неволі,

Понад Дніпром ходить,

Викликає волю:

Гей, вийди, вийди із води

Визволь мене, серденько, із біди!

Не вийду, козаче,

Не вийду, соболю!

Хоча рада б я вийти,

Та й сама в неволі.

Гей, у неволі, у тюрмі,

Під московським калавуром у ярмі.

У ярмі, в кайданах

Од часів Богдана,

Од його самого

В неволю оддана.

Гей ти, Богдане гетьмане,

Занапастив Україну і мене.

Із ратищ козацьких

Серпи поробили,

А гострії списи

На леміш зломили.

Де ж наші коні-соколи?

І самії козаченьки як орли?

Ваші коні в плузі,

А козак за плугом,

А вітер сумує

Та говорить з лугом:

«Кинь плуг, козаче, бери ніж,

Та де здиблеш воріженька, там і [ріж]».

Тоді всі янголи,

Сам бог святий з неба

Вернуть твою волю

З неволі до тебе.

Гей ти, Богдане гетьмане,

Запродав ти Україну і мене!

Примітки

Вперше надруковано І. Франком у журн. «Літературно-науковий вісник», 1901, кн. 4, с. 43, за списком В. Антоновича, зробленим по пам’яті. Замість слова [ріж] в ЛНВ надруковано три крапки.