Вахта мужності

О.Дейнеко. Чорнобиль – Іванків – Київ

Мітинг на честь свята перемоги у таборі енергетиків. В Іванкові відновився випуск прип’ятської газети. Роботи по ліквідації наслідків аварії на АЕС тривають.

Дорога

Сонце ще не зійшло. Але ранок, світлий і прозорий, уже підняв над луками легкі тумани, висвітив росяні трави. Небо чисте й високе. Гарний день буде. Так і належить 9 травня, в день свята, яке ми відзначаємо особливо трепетно й урочисто. День Перемоги. Кумачеві лозунги, буйноцвіття садів.

Але на цій дорозі, що йде від Києва до Іванкова, Поліського, Чорнобиля, Прип’яті, хоч і бачаться ознаки свята, але свята не вільного від справ, а робочого. Йдуть і йдуть машини з цементом, трубами, обладнанням, продуктами харчування, одягом. Машини з Харкова, Запоріжжя, Чернігова, Дніпропетровська, з багатьох міст Російської Федерації. Аварія, що трапилась на Чорнобильській АЕС, боляче торкнулась серця кожної радянської людини. На допомогу готові прийти і приходять всі. І ближні сусіди з Іванківського, Поліського, Бородянського, Макарівського районів, і більш далекі.

Коли ми приїхали в Іванків, тут щойно закінчився мітинг трудящих міста, присвячений Дню Перемоги, Багато хто звідси, хоч день і святковий, піде на свої робочі місця, сяде за кермо автомобіля. Цілодобово триває напружена робота по ліквідації наслідків аварії. Серед тих, хто був на мітингу, чимало прип’ятців. Як рідних зустріли їх в Іванкові, в селах району, допомогли влаштуватися, вирішити чимало питань, пов’язаних з побутом, працевлаштуванням. В ранкових газетах за 9 травня було опубліковано матеріал «В Політбюро ЦК КПРС», в якому, зокрема, відзначалося, що чітко й самовіддано діють персонал станції, вчені, інженерно-технічні і медичні працівники, транспортники, військовослужбовці, всі, хто бере участь у здійснюваних заходах. За короткий строк усіх евакуйованих забезпечено житлом, харчуванням, медичним обслуговуванням. Щире і дбайливе ставлення виявляють до них жителі сусідніх районів.

Відповідно до постанови ЦК КПРС, Президії Верховної Ради, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС поряд з іншими заходами прийнято рішення про одноразову допомогу тим, хто переселився з Прип’яті і Чорнобиля. І вже вдень в Іванкові почалась видача грошових допомог сім’ям, що прибули з Прип’яті.

Людно у райкомі. Майже не зачиняються двері кабінету першого секретаря Георгія Дмитровича Пельтека. Вирішується безліч нагальних питань, ведуться бесіди з людьми. І все спокійно, розважливо. Цей спокій передається людям. На столі секретаря перший номер прип’ятської «Трибуни енергетика», газети, яка відновила свій випуск тут, в Іванкові. Цей перший номер не можна дивитися без хвилювання. «Вже сьогодні можна стверджувати, – пише газета, – що випробування енергетиків на міцність витримано з високою оцінкою». Редакція повідомляє, що в газету «Трибуна енергетика», яка тимчасово розмістилася у приміщенні іванківської районної газети, ще не надходять листи, такі звичні для інших редакцій. Але коли верстався цей номер, у редакції пролунав дзвоник з Обуховицької сільської Ради. Штаб по евакуації населення попросив через газету висловити вдячність жителям села Обуховичі Катерині Михайлівні Ус, Володимиру Яковичу Бабенку, а також Миколі Сергійовичу Хоменку, Олександру Мусійовичу Мусієнку із села Станишівка, що поселили у себе по п’ять і більше чоловік. А Сергій Степанович Глущенко надав житло одразу восьми евакуйованим.

Причетні до подвигу

І ось знову представники «Київської правди» у таборі енергетиків, звідки здійснюються вахтові поїздки змін безпосередньо у Прип’ять, де тривають роботи на першому, другому, третьому блоках станції, переведених у стан експлуатаційного резерву, здійснюється цілодобовий контроль за ними. Чимало робиться для ліквідації наслідків аварії на четвертому блоці. Паралельно йде обвалування Прип’яті, встановлюються потужні насосні станції для відкачування води, обладнуються резервуари для зливу її, постійно контролюється екологічний стан навколишнього середовища – повітря, води, грунту.

Диктор місцевого радіо оголошує, що через п’ять хвилин на майданчику для урочистостей почнеться мітинг, присвячений Дню Перемоги. Прямують туди енергетики. Серйозні, ділові обличчя, робочий одяг. До мікрофона підходить секретар парткому Чорнобильської АЕС Сергій Костянтинович Парашин.

– Дорогі товариші, – говорить він, – щиро вітаю вас із Днем Перемоги. Незвичайне це свято для нас, прип’ятців. Аварія висвітила характери, підняла на-гора золоті скарби людського патріотизму, благородних поривань, прагнення все зробити для якнайшвидшої ліквідації наслідків того, що трапилось на станції. Ми з честю витримуємо все, що випало на нашу долю у ці дні, пам’ятаємо, що вся країна дивиться на нас, вся країна допомагає нам, хвилюється разом з нами. І люди виявляють справжній героїзм. Можу безконечно називати прізвища тих, хто мужньо несе свою вахту тут, у таборі, біля блоків станції. Сьогодні ми, як ніколи гостро, усвідомлюємо, що таке мир для нашого народу, для людей світу. Нам потрібен мир на Землі. І кожен з нас все зробить, щоб мир восторжествував.

Аркадій Сермипонович Антошин, працівник станції, ветеран Великої Вітчизняної війни:

– Ми працюємо в ці дні в обстановці величезного політичного, патріотичного піднесення, самовіддачі кожного на своєму місці. 9 Травня – дуже дорогий для нас день, бо саме в цей день облетіла світ звістка про мир. Для зміцнення його зроблено багато. Це був подвиг творення. Велике випробування випало на долю станції, і люди, які сьогодні тут працюють, теж здійснюють подвиг, все роблять для відновлення станції, виявляють в окремих випадках справжній героїзм. Дивлюсь на вас, синів й онуків воїнів Великої Вітчизняної. Достойними батьків виросли ви.

Анатолій Миколайович Гражданкін, старший оператор хімічного цеху, кавалер ордена Трудового Червоного Прапора:

– Ми зустрічаємо свято Перемоги в особливих умовах, що вимагають повної віддачі кожного, всіх наших сил, мужності. Так всі і працюють, не рахуючись з часом. Від імені товаришів заявляю: ми зробимо все від нас залежне, щоб якнайшвидше ліквідувати наслідки аварії.

Віктор Петрович Брюханов, директор АЕС:

– Нинішнє свято Перемоги відзначаємо що називається у бойовій обстановці. Багато вже зроблено для ліквідації наслідків аварії, але і зробити ще належить чимало. Сьогодні ідуть роботи по обвалуванню Прип’яті, монтажу трьох насосних для відкачування води, охолодження четвертого блока, Самовіддано, у складних умовах трудиться наш вахтовий персонал. В цій екстремальній ситуації виявились відповідальність кожного, готовність на подвиг. Ніхто не відмовився від найскладнішої, найважчої роботи. Кожна вказівка сприймається як військовий наказ. Називаючи прізвища Дейнеги, Меньших, Дика, Чугунова, Ситникова, Уськова, мені хочеться назвати й усіх інших, хто є тут, хто вранці відбув на чергову вахту, всіх, причетних до ліквідації аварії, до подвигу. Зі святом вас, товариші, з побажаннями якнайшвидшої ліквідації наслідків аварії, нормалізації роботи станції, нашої з вами роботи.

Після мітингу

Мітинг закінчився, і тут же всі почали розходитись по своїх робочих місцях – готуватись до чергової вахти, розбирати прибуле нове обладнання, проходити медичне обстеження (теж серйозна робота в умовах, що склалися), прибирати територію табору, дехто йшов відпочивати після вахтової зміни.

– Де ви були, коли трапилась аварія? – питаємо у Аркадія Сермипоновича Антошина.

– Вдома. Одразу побіг до станції, включився в роботу. Боягузів серед нас не було. Кожен хотів щось зробити для станції, для людей, яких потрібно було евакуювати.

Антошин – колишній розвідник. Таким він залишився і сьогодні – зібраним, сміливим, людиною, що вміє приймати рішення і реалізовувати їх.

З таким же запитанням звертаємось до комуніста Анатолія Миколайовича Гражданкіна.

– Відпочивав після зміни. З тієї хвилини, як пролунав сигнал тривоги – телефонний дзвоник зі станції, включився у роботу, несу вахти на четвертому реакторі. Чи страшно? Ні. Важко. Але розуміємо, що наша праця там потрібна. Станцію треба відродити. Додає нам спокою і те, що знаємо: з нашими сім’ями все в порядку.

Заступник секретаря парткому Геннадій Олексійович Каряка:

– Настрій у всіх бойовий. Кожен розуміє, що несе в ці дні вахту мужності, можливо, найважливішу вахту свого життя. Радісно бачити високу свідомість, патріотизм, сміливість наших людей.

Біля одного з корпусів зібралось чимало людей. Серед них – жінки. Звідки їх стільки тут? Геннадій Олексійович пояснює: медики. Знайомимось з головним лікарем медичної частини Віталієм Олександровичем Леоненком.

– Всі наші лікарі, – розповідає він, – одразу включились в роботу по медичній допомозі тим, хто брав участь у ліквідації аварії. Дехто і сам постраждав у перші години роботи. Та тоді не думали про небезпеку власну, знали, що наше місце там, біля станції. Особливу мужність виявили лікарі, медичні сестри Білоконь, Тинянов, Дьяконов, Дворяшин, Скубак… Всіх важко перелічити. На зміну тим, хто тимчасово вибув із строю, прийшли добровольці з різних міст нашої та інших республік. І тепер пишуть, просяться сюди, на передній край боротьби із лихом, що нас спіткало. Несемо вахти разом з енергетиками.

…І знову дорога. Знову бачимо, як мчать у бік станції машини. Бетон, труби, обладнання, бульдозери, трактори, продукти харчування. Вахта по ліквідації аварії триває. Вахта мужності.

Київська правда, 1986 р., 11.05, № 112 (18595).