Вірність клятві лікаря

Е.Григор’єва, В.Скоропадська

Події на Чорнобильській АЕС, потреба в допомозі потерпілим покликали до рішучих дій тисячі людей. Вже розповідалося про мужність пожежників, працівників міліції, автомобілістів… Справжню самовідданість виявляють у ці дні медики.

Завдання полягає в тому, щоб забезпечити повне обстеження кожного, включаючи кількаразове дослідження крові. Адже йдеться про найдорожчий скарб – здоров’я людей. І тут потрібна гарантія на майбутнє, щоб уникнути будь-яких неприємностей. Від медиків багато в чому залежить і припинення різних чуток.

Отже потрібні сотні медичних працівників. У цій ситуації патріотичну ініціативу виявили студенти й інтерни Київського медичного інституту імені О.О.Богомольця. В перші ж дні до Іванкова, Поліського, Бородянки виїхав загін у складі 150 п’ятикурсників лікувальних факультетів і 30 інтернів. Дні і ночі, не рахуючись з часом і втомою, приймали вони нарівні з лікарями потерпілих, вели обстеження населення.

– Наші вихованці виправдали довір’я, – каже ректор інституту, член-кореспондент АМН СРСР професор Є.Г.Гончарук. – Екстремальні умови не злякали їх. Юнаки показали не тільки глибокі знання, а й високі моральні якості радянського лікаря.

Вчора від центрального корпусу інституту на зміну першому загонові виїхала чергова група студентів і випускників.

…Ми підійшли до автобуса у той момент, коли студенти вже займали в ньому місця. Познайомилися з кількома з тих, що нині їхали туди, де потрібна їхня допомога. Це Дмитро Іванов, студент-п’ятикурсник педіатричного факультету, секретар комітету комсомолу факультету, та Дмитро Афанасьєв.

– Я вважаю, що наш священний обов’язок – бути першими там, де потрібні наші знання і руки, – сказав Д.Іванов. – Моя мама також медик. Не раз я бачив, як у скрутну хвилину вона була там, де найважче. Тож коли потрібно було їхати мені – я не вагався. А мама сказала, що це – мій обов’язок.

– Я також виріс у сім’ї медиків, – підтримав розмову Дмитро Афанасьєв. – Мене також підтримали мої рідні. Я знаю, що саме в скрутних ситуаціях і проявляється людина, її характер.

Такої ж думки й п’ятикурсники 1 лікувального факультету Володимир Головня і Геннадій Хмельницький. Хлопці зосереджені, зібрані. Вони розуміють складність завдання, але воно їх не лякає.

– Мій товариш, – розповідає Г.Хмельницький, – прийшов у медицину після служби в Радянській Армії, дістав навички самостійної роботи і я. Там, куди ми їдемо, на нас чекають, там ми потрібні. Настав час на ділі довести вірність клятві лікаря Радянського Союзу.

Швидко заповнюються автобуси. Вони беруть курс на Поліське, Іванків…

– З нашого факультету відправили двадцять шість студентів, – продовжив нашу розмову після відходу автобусів декан 1 лікувального факультету, професор В.П.Широбоков, а потрібно було… двадцять! Останні шість вблагали, щоб взяли і їх. Нам, керівникам, було особливо приємно, що наша молодь, на яку ми іноді нарікали, виявила себе справжніми патріотами.

– А всього виїхало 115 наших вихованців, – сказав проректор по лікувальній частині, професор В.М.Сидельников. – Працюють на місцях чітко, зібрано. Просто молодці хлопці! Ось Олексій Лашенко вчора здав кров як донор, а сьогодні вже виїхав на допомогу потерпілим… Ми раді, що в нас росте така зміна!

Радянська Україна, 1986 р., 11.05, № 107 (19612).