1.01.1988 Така мирна професія

О.Шиденко, голова профкому Вишнівського спеціалізованого ремонтно-будівельного управління

За багаторічну сумлінну роботу і, зокрема, за участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, бригадира Вишнівського спеціалізованого ремонтно-будівельного управління І.І.Завірюху нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Є люди, які люблять мандрувати по землі з легким багажем, знаходячи найбільше задоволення, коли виступають в ролі екскурсантів.

– Що ж, я розумію іх, – замислено каже Іван Іванович, поглядаючи на свої міцні, зі слідами, залишеними різними інструментами, руки. – І я не раз подорожував по рідній країні, з насолодою пірнаючи у водограй незнайомої ріки, мандруючи по горах та лісах, які до недавнього часу були відомі лише по рядках, вичитаних у книжках, чи по географічних картах. А все ж готовий битися об заклад, що немає вищої насолоди, ніж та, яку відчуваєш, ступаючи по землі у високій ролі творця нового і прекрасного.

Знову пригадався Івану Івановичу квітень позаминулого року, коли тривогою пролунало:

– Чорнобиль!

Географічна назва, яка досі асоціювалася з прохолодою лісів, грою річкових хвиль, пахощами грибів, віднині зазвучала загрозливо і застережливо: люди, будьте пильні! Люди, станьте людьми, поки не стали радіоактивним пилом!

В годину біди на допомогу людям, які постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, прийшла вся наша неосяжна країна. В числі перших, хто кинувся на ліквідацію наслідків аварії, був і він, бригадир слюсарів-сантехніків Вишнівського спеціалізованого ремонтно-будівельного управління І.І.Завірюха. Поруч з ним, як завше, стояли члени його бригади. Колектив невеликий, дружний. Газозварники та слюсарі-сантехніки за фахом. Працювали, незважаючи на втому, повний світловий день. Перед ними стояло завдання: якомога швидше демонтувати насосну станцію. І вони з честю справилися з дорученою справою.

В сусідньому з Чорнобильським Поліському районі розгорнулося спорудження будинків для евакуйованих з небезпечної тридцятикілометрової зони. Бригаду І.І.Завірюхи направили на спорудження водопроводу в новому житловому масиві. І знову працювали, забуваючи про втому, від зорі до зорі. Щодня виконували норми на двісті – двісті п’ятдесят процентів. Водночас дбали про те, щоб не вилилися їхні зусилля в горезвісну гонитву за темпами.

– Не забувайте, хлопці, хто прийматиме нашу роботу, – часом нагадував Іван Іванович членам бригади. – Такі ж, як і ми, трудівники!

А втім він і сам відчував недоречність тих засторог, бо для його товаришів по бригаді давно вже стало правилом: працювати так, як велить робітнича совість. Тому курс на перебудову, проголошений Комуністичною партією, всі вони визнали своїм курсом, потребу в якому відчували вже давно.

Уже майже 15 років Іван Іванович трудиться у Вишнівському ремонтно-будівельному управлінні. Тут по-справедливому оцінили його працездатність, кмітливість, організаторські здібності. Авторитет серед товаришів по роботі дав йому моральне право очолити бригаду, яка втретє підтверджує право називатися колективом комуністичної праці.

І.І.Завірюха з сім’єю

Шлях до комунізму, 1988 р., 1.01.