Мішель де ла Бізардьєр (1697)

Луняк Є.

Про роль Хмельниччини в обранні Яна ІІ Казимира королем Польщі в «Історії польських сеймів щодо обрання королів» історика Мішеля-Давіда де ла Бізардьєра (1697)

Р. 135. – Проте козаки передчували його смерть [Владислава ІV – Є. Л.] і випадок міжкоролів’я. Їхнє невдоволення чи привід полягали в тому, що до них ставилися не по-людськи

Р. 136. – євреї, які тримали в оренді землі великих сеньйорів королівства, а, оскільки вони отримували їх за приблизно справедливу вартість, то не мали іншого прибутку, як збиткуватися над цією нещасливою нацією, змушуючи її бути єдиним об’єктом робіт на свою користь. Козаки скаржилися на це своїм панам, не маючи однак жодного правосуддя, тоді вони звернулися з такими ж скаргами до сенату, але не отримали ніякого блага від ремонстрацій, зроблених селянами. Ця відмова кинула їх у відчай і вони озброїлися з такою рішучістю, що змусили визнати своїх господарів кріпацтво за одне з найбільших зол. І не було нічого сильнішого, ніж ця річ, яка здається такою незначною, щоб бути здатною їх розворушити.

Вони обрали собі за вождя Богдана Хмельницького [162] (Bogdan Chmielnicki), чоловіка

Р. 137. – здатного до командування цими бунтівниками, бо він був бравий, безстрашний, вмілий, хитрий і дуже мстивий. Він говорив турецькою і татарською мовами, що було річчю незвичною для таких неотесаних людей, як ті, що мешкають в Україні. Він знав також латину. Його заслуги не були втім значними, він командував ротою та був полковим писарем. Козаки відрядили його в 1638 р. депутатом до сейму, де він зміг побачити як сильні, так і слабкі сторони двору та польського уряду. Його батько мав походження з Литви (son père étoit оriginaire de Lithuanie). Їх обох було захоплено в полон турками. Матері вдалося викупити свого сина у татар, і після свого повернення він взяв у своє володіння шматочок землі, залишений його батьком неподалік від міста Чигирина в

Р. 138. – Україні. Оскільки ця провінція була спустошена війною, він знайшов тут землі, покинуті через смерть або полон своїх власників. Богдан захопив ті з них, які знаходилися поблизу його маєтку, і спокійно почав би їх обробляти, якби його володіння не були потурбовані більш могутнім від нього сеньйором. Чаплинський (Czaplinski), королівський намісник у Чигирині, захотів їх мати для себе. Тож кожен з них почав обгрунтовувати своє право на майно, яке їм не належало. Вони звернулися по розсуд до Владислава: один обстоював своє право через отриманий раніше маєток, а інший – через свою шляхетність. Король присудив на користь Чаплинського і наказав тому віддати 50 флоринів у якості відшкодування. Такий дар його [Хмельницького – Є. Л.] зовсім не задовольнив, і його злість вилилася в нові скарги. Його син

Р. 139. – проявив ще менше стриманості, ніж його батько, з Чаплинським, за що той наказав його відшмагати на загальній площі. Хмельницький не міг винести такого відчутного приниження, він вирушив на острови, які утворює Бористен у своєму гирлі. Запорозькі козаки його тут прийняли, й, зважаючи на його обурення та недостойне поводження, виявлене стосовно нього, а також його вміння, яким він не мав змоги раніше скористатися, вони обрали його своїм командиром.

Наступ, що відбувся під проводом цього дуже здібного вождя, можна усвідомити, лише дивлячись на міжкоролів’я в державі, де вибори короля здавалися майже непотрібними. Поділля, Волинь і Русь були спустошені чи захоплені ворогами.

Р. 140. – Найзначніші сеньйори з цих обширних провінцій були убиті чи взяті в полон у різноманітних сутичках. Найменш нещасними були ті, хто ціною пограбування всього свого майна, зміг врятувати своє життя та свою свободу. Князь Ярема Вишневецький один втратив 600 000 ліврів ренти. Успіхи такого натовпу повсталих селян принесли жах до столиці королівства, звідки мусили рятувати корону, щоб перевезти її до більш надійного місця. Варшаві, де збирався сейм, загрожувала така ж небезпека. Говорили про потребу тікати до Данцига з усім, що мали найціннішого, через те, що бунтівники щодня спричиняли нові тривоги. Однак розважливість і мужність, які не розсіюються навіть в часи

Р. 141. – найбільших потрясінь, завадили виконанню цього боягузливого наміру.

Хоробрий чоловік, котрий вірив, що має справедливі підстави для свого озлоблення, завжди залишався небезпечним. Цей новий генерал під час міжкоролів’я взяв місто Бар, і, щоб показати свою прив’язаність до власної релігії, а також до інтересів людей, які його обрали за свого вождя, він змушував католицьких священиків одружуватися зі своїми прихожанками та жити за законом греків-схизматиків. Він не дав і євреям радіти нашим нещастям; ті, хто не захотів охреститися, втратили своє життя за його наказом.

Цей начальник був сам здивований своїм щастям і вірив у те, що фортуна не може його покинути після всього того, що вона

Р. 142. – зробила для нього. Він атакував у вересні-місяці і захопив зненацька під Пилявцями (Pilawce) польську армію, яка була повністю розгромлена. Бунтівники зробилися господарями поля битви і (те, на що вони сподівалися насамперед) всього обозу, котрий був таким значним, що його вартість оцінювалася у більше ніж 6 мільйонів. Ця втрата, можливо, стала спасінням для Польщі, бо одразу після цієї поразки прибуло 40 000 татар, які почали вимагати своєї долі у здобичі, хоча вони й не брали ніякої участі у цій небезпечній події. Отримавши від селян відмову, татари пішли. Козаки прийняли подібне ж рішення і віддалилися до безпечнішого місця, щоб поділити ці величезні награбовані скарби. Ганили тих, хто мав охороняти цей табір, не розпалюючи вогнищ поблизу

Р. 143. – возів; однак припинили дорікати їм, коли побачили, що ця перерва дала Речі Посполитій час відновитися і більш впевнено провести елекційну процедуру…

Козаки й татари спричинили великий безлад, щоб займатися іншими справами, крім їхнього приборкання. Звістки про їх приготування та їхні напади

Р. 144. – змусили б тремтіти менш рішучих людей, ніж були поляки, яким мужність дає живильні сили в найвідчайдушніших справах.

Були віддані накази підняти війська, щоб протистояти цим жахливим ворогам. Князь Вишневецький врятувався після великої поразки у місті Львові і його присутність стала причиною того, що ця столиця Русі не була спустошена. Він був змушений дістати 1 500 000 ліврів, з того найціннішого, що зберігав у церквах або інших окремих місцях. Підтримавши його поводження, й інші духовні особи королівства запропонували в такій надзвичайній потребі половину свого доходу.

Bizardière Michel-David de la. Histoire des dietes de Pologne pour les elections des rois. – P.: Chez Jean Jombert, 1697. – 255 p.

Примітки

162. Рідкісний випадок правильного написання цього імені французом, щоправда, у польському варіанті.

Подається за виданням: Луняк Є. Козацька Україна ХVІ-ХVІІІ ст. очима французьких сучасників. – Ніжин: 2013 р., с. 131 – 134.