Луї де Е (1624)

Луняк Є.

Згадки про Україну та козаків у «Левантійській подорожі» (1624) дипломата Луї де Е, барона де Курменена [77]

Про продаж невільників у Стамбулі

Р. 109. – Більша їх частина [рабинь – Є. Л.], що продається в Константинополі, це польки, московитянки, грузинки та черкаски, які є дуже білими, але, зазвичай, вони не мають досить приємних рис обличчя. Їх привозять

Р. 110. – до Константинополя купці, які купують їх у малих [тобто кримських – Є. Л.] татар, що приводять їх зі своїх набігів. Поміж них є окремі, які мають поневолених чоловіків і жінок, найбільшої вроди, котру тільки можна знайти у представників їхньої раси. Це тому, що вони відокремлюють найпрекрасніших дівчат, яких тільки можуть знайти між ними і які нічим не поступаються красуням християнського світу [мається на увазі католицька Європа – Є. Л.]. Звичайна ціна такої вродливої дівчини, якщо вона не вміє ні співати, ні плести килими, складає сто екю чи трохи більше. Однак вона [ціна – Є. Л.] дуже зростає, коли та наділена миловидністю та досконалостями, які цінуються в них.

Географічний опис Північного Причорномор’я

Р. 166. – Молдавія одним боком межує з Польщею, яка володіє частиною узбережжя Верхнього моря, яке турки називають Чорним морем. Саме з цього місця козаки, які є підданими поляків, вирушають у походи, щоб пограбувати володіння Великого Правителя.

Про напади козаків

Р. 199. – Великий Правитель провів більше року, збираючи ту армію, яку він водив на Польщу два роки тому [78]. Вона була, насправді, близько п’ятисот тисяч чоловік. Тому в усіх провінціях, які ми відвідали, відчувалася нестача солдатів, які неначе зникли дивним чином. Навіть у Константинополі серед самих турків їх було так мало, що вони змушували французьких купців нести варту поряд з ними. В цей час декілька козаків, підданих польського короля, прийшли на своїх човнах і спустошили два чи три селища, що були розташовані на узбережжі Чорного моря. Це викликало такий жах серед турків Константинополя,

Р. 200. – що вони аж затремтіли зі страху. Тоді кілька найповажніших з них прийшли просити королівського посла [79] , щоб він погодився захистити їх у випадку, якщо місто буде захоплене…

Р. 264. – 7 чи 8 галер постійно чатують у Чорному морі на козаків.

Окрема глава, що має назву «Про інтереси польського короля» і безпосередньо пов’язана з Україною та козаками

Р. 284 – Про інтереси польського короля.

Володіння польського короля відділені від Молдавії, яка є данницею Великого Правителя, річкою Дністер й сягають узбережжя Верхнього моря аж до гирла цієї ріки, де починаються землі володаря Малої Татарії [80].

Р. 285. – Молдавський князь, сповідує ту ж віру, що й багато підданих польського короля, які належать до грецької церкви. Він ніяким чином не заважає цьому королю й не завдає клопоту. Хіба що у випадках, коли він шукає підтримку проти Великого Правителя. Він закликає війська цієї могутньої монархії до своєї країни. Зовсім інше стосується володаря малих татар. Той ніколи не припиняє напади та безчинства. Відмінність між ними полягає ще й у тому, що раніше поляки платили цьому володарю чотири тисячі зливків щорічно за Південну Русь, за яку не відмовляються платити й зараз, але у вигляді дарунку. Однак цей володар бажає отримувати їх як данину, а не дарунок. Отже, оскільки татари не живуть нічим іншим, як розбоєм серед своїх сусідів, вони ніколи не захочуть знищити цю відмінність, щоб завжди мати привід для нападу та пограбування Польщі.

Зло, яке вони спричиняють, є великим. Бо вони руйнують Поділля, Волинь і, особливо, Південну Русь, яка сьогодні є майже суцільною пустелею, зарадити чому польський король не в змозі, тому що цей кордон складається з широких степів, відкритих з усіх боків. Коли він тримає армію в полі в одній стороні, ті роблять напад на іншу. Причому з такою швидкістю, що залишається менше льє, коли отримують звістку про їх наближення. При такому ході речей Польща неодмінно була б загублена, якби король не надумав грабувати через Високе море [тобто Чорне море – Є. Л.] землі

Р. 286. – Великого Правителя, щоб змусити таким чином його стримувати татар і наказати їм не робити набігів на цю країну. В цьому був досягнутий успіх.

Шляхетні поляки, які живуть поблизу Німеччини, озброюються так само, як і німці. Однак ті, хто наближені до Туреччини та малих татар озброюються і виглядають подібно до них й звуться козаками. Саме вони є тими, хто за наказом польського короля робить напади на землі Великого Правителя. Їхні загони поповнюються людьми з Поділля, Волині та Русі. Сьогодні їх усі називають іменем козаків. Вони мають маленькі човни, які звуться чайками (Caїcs), у кожну з яких може поміститися 35-40 солдатів, які служать також і веслярами. І хоча це море не є дуже широким, воно дуже часто хвилюється, й перекинутися в ньому було б дуже небезпечно. Тому вони обшивають всі свої чайки волов’ячою шкірою, так щільно, щоб вода не могла сюди проникнути й щоб завадити волнам перехлюпувати через краї. Ці шкіри натягуються і прив’язуються до поясів воїнів, які, отже, мають половину свого тіла вільною. Вони відправляють, як правило, 50 чи 60 чайок разом і грабують містечка, які Великий Правитель має на цьому морі. Якось вони навіть вчинили розбій у 5 чи 6 льє від Константинополя. І, якби не було двох фортець, які охороняють протоку, вони змогли б навіть проникнути в константинопольський порт і підпалити арсенал і галери. Маючи трохи більше

Р. 287. – щастя, вони б здобули і місто. Принаймні, туркам це не здавалося неможливим, саме тому вони мали занепокоєння протягом наступних років.

Коли трапляється, що козаків переслідують галери Великого Правителя, вони відступають до Палюс Меотидес [«Меотидського болота», антична назва Азовського моря – Є. Л.], де роблять дірку в кожній зі своїх чайок, щоб затопити їх і спустити на дно, а самі пірнають під воду в цих болотах, у яких проводять цілий день. Щоб дихати, вони зрізають очеретину, один кінець якої тримають у роті, а інший – над водою, очікуючи таким чином приходу ночі. Потім вони знову дістають свої чайки з води, забивають щілини, щоб не могла зайти вода, й атакують галери, які часто не здогадуються виставити сторожу, й наводять такий жах, на які здатні тільки вони.

Аж до цього часу Великий Правитель не мав змоги завадити їхньому піратству. Хоча він побудував різні фортеці у гирлі Бористену, або Дніпра, та багатьох інших місцях, але ці чайки є такими легкими, що козаки їх легко перетягують по землі до того місця, де їм зручніше відпливати. Лихо, яке вони принесли довгому узбережжю Європи впродовж 1619-1620 рр., викликало лють султана Османа й змусило його оголосити війну королю Польщі, щоб помститися за це. За мирним договором, який був підписаний, обидва володарі урочисто заприсяглися

Р. 288. – перешкоджати всім проявам ворожості й утримувати від них своїх підданих, відповідно Великий Правитель – татар, а польський король – козаків.

Ця війна добре прислужилася полякам, бо серед переваг, отриманих ними, була й велика повага до них з боку турків.

C[ourmenin], baron des H[ayes Louis]. Voyage du Levant, fait par le commandement du roi en l’année 1621. – P.: Chez Adrian Taupenar, 1624. – 420 р.

Примітки

77. Луї де Е, барон де Курменен (перед 1600-1632), французький дипломат і політичний діяч.

78. Йдеться про бойові дії під Хотином у 1621 р.

79. Йдеться про французького посла у Константинополі Філіппа де Арле графа де Сезі (бл. 1582-1652), який понад два десятиріччя представляв інтереси свого королівства у столиці Османської імперії.

80. Кримське ханство західними європейцями в ХVІ-ХVІІІ ст. часто називалося Малою Татарією.

Подається за виданням: Луняк Є. Козацька Україна ХVІ-ХVІІІ ст. очима французьких сучасників. – Ніжин: 2013 р., с. 52 – 55.