П’єр де Нуає (1658-1659)
Луняк Є.
З листів П’єра де Нуає [108], секретаря польської королеви Марії-Луїзи де Гонзаги (1658-1659)
Про події в Україні у 1658-1659 рр.
Р. 434. – (1 вересня 1658 р., Варшава). Ми не маємо угоди з московитами, як це йдеться в листах з Данцига, про отримання яких ви мені повідомляли 9 серпня. Наші комісари, які вирушили до Вільна, повертаються звідти. Московити оголосили, що ті прибули занадто пізно, тому вести переговори немає більше змоги. Однак ми гадаємо, що це фанфаронство, тому що вони слабкі й перебувають у досить поганому стані. Однак проти них було відправлено дві армії в Литву, які, напевно, зможуть їх розгромити, якщо матимуть бажання виконати покладене завдання. Більше того, вони [московити – Є. Л.] мають війну з генералом козаків. Щоправда, одна частина з останніх їх підтримує, але король [Ян ІІ Казимир – Є. Л.] закликав татар надати допомогу цьому генералу, й ті, залишивши Трансільванію, вирушили одразу на Україну, щоб йому допомогти. Виговський (Wyhowski), який і є цим генералом, у своїх листах до королеви, обіцяє повернути всю
Р. 435. – цю велику провінцію під владу Польщі. Є також інший козацький ватажок (chef des Cosaques), який обіцяє в одному з листів до королеви привести 20 тисяч чоловік проти тих ворогів, яких вона йому вкаже. Ця покора, як і відданість першого спричинила тривогу поміж кількох наших республіканців, начебто королева замислила лихе проти їхніх свобод. Однак всі її намагання спрямовані лише на те, щоб дати відпочинок королівству, а не посилювати неспокій…
Р. 460. – (29 жовтня 1658 р., військовий табір поблизу Торуня). Вчора Тетеря (Tettera), присланий козаками, мав аудієнцію у короля, під час якої він у своїй промові, блискучій і дуже змістовній, сказав, що вважає себе людиною щасливою, бо був обраний своїми, щоб запевнити його величність у «їхній відданості» (це саме його термін), і що три депутати, які його супроводжують, мають підтвердити, що прибули від усіх козаків, щоб висловити свою вірність і покору його величності та його короні. Потім він зустрічався з королевою. Це видатний чоловік з гарною зовнішністю. Він був одягнений в оксамитовий одяг зеленого кольору із золотими гудзиками…
Р. 462. – (5 листопада 1658 р., військовий табір поблизу Торуня) Нечай (Nieczay), ще один козацький генерал відбив Могилів і всі міста Білої Русі у московитів…
Р. 472. – (3 грудня 1658 р., військовий табір поблизу Торуня). Козаки засвідчують своє велике бажання бачити королеву у своїй країні й запрошують її здійснити подорож до Білої Церкви на берегах Бористену [109]. Вона викликає в них велику довіру. Але, хоч і багато говорять про цей вояж, я не думаю, щоб він був зроблений…
Р. 497. – (6 березня 1659 р., Варшава). Виговський, генерал козаків, надіслав королю прохання надати йому в розпорядження польську кавалерію. Він зазначав, що в такому разі, він міг би повести стільки козацької піхоти, скільки захоче. Козаки мають тільки піхоту, а поляки – кавалерію, тож, потрібно, щоб вони об’єдналися для кращого ведення війни. Цей Виговський хотів би йти на Московію. Його прохання буде задоволене…
Р. 504. – (9 квітня 1659 р., Варшава). Польський шляхтич, ім’я якого я вам не називав, поїхав з козаками й був прийнятий до їхнього гурту. Його звати Немирич (Niemiericz). Він, очевидно, соцініанець, один з найрозумніших, тож ви маєте рацію, кажучи, йому буде складно залишити цю секту. Є такі, котрі думають, що він міг би прийняти сан, щоб стати кардиналом, але мені в це не віриться…
Р. 519. – (28 травня 1659 р., Варшава). Мир з козаками був в день Вознесіння Господнього [110] урочисто ратифікований і підтверджений присягою о десятій з половиною годині ранку. Всі козаки, стоячи на колінах, після того як король та урядовці принесли присягу в усіх домовленостях, поклялися у вірності та відданості його величності. Вони стояли на колінах навколо олтаря, що був зведений перед королем, котрий возсідав на троні. Перед ним лежав молитовник і височило розп’яття. Лише Немирич, котрий, хоч і прийняв їхню релігію, не забажав тут знаходитись, пославшись на хворобу, щоб своєю присягою не визнати святої Трійці, в ім’я якої складалася клятва, оскільки його душа завжди залишалася соцініанською. Це саме йому козаки пророчили шлях до Риму [111]. Він надзвичайно розумний і знає європейські мови, але я не думаю, щоб Рим міг би його навернути в свою віру, тим більше надати червону шапку. Він удівець і має багатство, що складає близько 200 тис. ліврів [112] ренти.
Наш сейм ще не закінчився. Кілька воєводств сваряться через те, повинні вони платити більші чи менші податки на військо. Проте кажуть, що він завершиться сьогодні вночі…
Р. 535. – (9 серпня 1659 р., Варшава). Наші козаки при допомозі татар одержали велику перемогу над московитами. Ті втратили 8 000 чоловік загиблими і величезне число полоненими,
Р. 536. – яких, не залишивши жодного, хан наказав обезголовити, кажучи, що тільки мертві вони не роблять шкоди…
Р. 537. – (16 серпня 1659 р., Варшава). Ми вже маємо підтвердження від кур’єра про великий розгром московитів. Я скажу більше, оскільки генерал Виговський говорить у своєму другому листі, що московська армія нараховувала 150 000 чоловік, з яких 17 000 залишилися назавжди на цьому місці, а решта, що була в резерві, 20 000 чоловік, були зачинені в укріпленому таборі й загинули чи розбіглися. Було проведено облогу цього табору й відправлено армійський корпус на Московію, щоб навести там страху та завадити втікачам возз’єднатися. Велику різню пояснюють бажанням хана перед поверненням до Криму вперше не залишити в живих жодного ворога, який був розбитий, бо, можливо, серед них виявиться особисто цар. Тож в усій цій війні ми маємо найбільш вірних друзів і найменш зацікавлених у ній, це татар, які, як я гадаю, ведуть її через політику…
Р. 551. – (18 жовтня 1659 р., Варшава). Маємо нове заворушення посеред наших козаків,
Р. 552. – яке пов’язане з їхніми внутрішніми справами. Одні з них приєдналися до сина покійного Хмельницького й не підтримують уряд Виговського, який став спадкоємцем того і воєводою короля. Ці знаки поваги разом з подарунками, які йому були вручені, а також князівство Сіверське (le duché de Sévérie) викликали заздрість між іншими до нього. Тому ми відправляємо туди загони й обіцянки, бо знаємо, що це повстання на руку австрійцю, турку та московиту, які не забаряться скористатися нашими труднощами…
Р. 557. – (25 листопада 1659 р., Тухоля). Причиною сумирності московитів є велика поразка, яку вони зазнали з боку наших козаків і хана. Після цієї битви, про яку ви знаєте, було вбито чи уведено в неволю 400 000 чоловік з Московії. Один з їхніх посланців зараз тут і наполягає на мирі…
Р. 561. – (13 грудня 1659 р., Гданськ). У той час, коли козаки відправили сюди депутатів, які мали скласти нову присягу, поміж них знову вибухнуло повстання. Один з їхніх генералів, щоб помститися їм і залякати їх, переконав їх, що отримане ними прощення
Р. 562. – брехливе. Сподіваємося, що вони отямляться. Проте вони знову зав’язали взаємини з московитом…
Р. 569. – (27 грудня 1659 р., Гданськ). Ми маємо інші новини, досить погані. Завдяки тому, що козаки знову повстали, московити увійшли до країни, захопили Гродно та двічі штурмували замок. Якби вони прийшли трохи раніше, то, кажуть, могли б спалити й Варшаву. Оскільки немає жодного загону, який міг би їм завадити спрямувати сюди 10 чи 12 тисяч вершників, королева приготувала карети та повозки, щоб вивезти при потребі звідси релігійних француженок і меблі, які вона тут мала. Я також підготував 15 коней, утримання яких тут є дуже дорогим, щоб вивезти все, що в мене тут є, до Торуня. Якщо Вісла не візьметься кригою, ми зможемо уникнути цього страхіття, але зараз мороз мостить дороги через всю країну.
Р. 570. – На Русі знову ж таки московити, що поєдналися з козаками й загрожують обложити Львів. Це змушує нас шукати миру з одним з наших ворогів.
Про упирів
Р. 561. – Треба також повідомити вам про одну хворобу в Україні (une maladie en Ukraine), яку я вважав би казковою, якби люди честі не підтвердили її існування своїми свідченнями. І, якби дана річ не була такою достеменною в цій країні, її можна було б сприйняти лише за цікавинку, справжність якої сумнівна. Її називають русинською мовою «упир» (Upior), а польською – «фріга» (Friga) [113]. Ось у чому вона полягає.
Вампір. Літографія Луї-П’єра-Рене де Морена з книги Поля Ферваля «Секретні судилища» (1851). Взагалі образ вампіра (упиря) не є традиційним для західноєвропейської демонології й має слов’янське походження. Повідомлення П’єра де Нуає можна вважати одним з перших подібних свідчень у Франції
Коли помирає особа, яка з’явилася на світ із зубами при народженні [114], вона їсть у своїй труні спочатку одяг, шматочок за шматочком, потім долоні й повністю руки. Впродовж цього часу люди з її родини чи її домівки помирають одне за одним. Один не помирає доти, доки інший не захворіє на цю смертельну недугу. Це буде продовжуватися до тих пір, поки смерть не навідається тричі по дев’ять разів. Звідси й походить назва «фріга» чи «упир», що означають одне й те саме.
Але, якщо здогадуються, що ця хвороба походить від когось з померлих, дістають тіло людини, яка померла першою, з землі. Якщо бачать, як я вже казав, що вона з’їла свій одяг і руки, їй відрубають голову. При цьому випускають всю кров, яка є повністю рідкою, неначе це зробили живій людині. Тільки після цього смертність одразу припиняється в цій родині, й число тричі по дев’ять разів не повторюється більше, як би це було, коли б не була зроблена така річ. Кажуть, що схоже відбувалося також інколи між конями. Зізнаюся вам, що я й сам заледве зміг повірити, що це не просто забобон.
[Noyers Pierre des]. Lettres de Pierre des Noyers, secrétaire de la reine de Pologne Marie-Louise de Gonzague, princesse de Mantoue et de Nevers, pour servir à l’histoire de Pologne et de Suède de 1655 à 1659. – Berlin: Librairie de B.Behr, 1859. – 600 p.
Примітки
108. П’єр де Нуає (1606-1693), особистий секретар польської королеви Марії-Луїзи де Гонзаги, вів жваве листування з відомим французьким науковцем і дипломатом Ісмаелем Буйо (1605-1691), яке було опубліковане в 1859 р.
109. Явна географічна помилка.
110. В 1659 р. це християнське свято припало на 22 травня.
111. Маються на увазі чутки, наведені Нуає, про можливе кардинальство Немирича.
112. Грошова одиниця Франції, яка мала ходження до 1799 р. у вигляді шматочків срібла певної ваги, що поступово зменшувалася внаслідок псування. В часи Карла Великого лівр дорівнював 409 г. В 1656 р. карбувався у якості монети вагою 8,024 г.
113. Очевидно, малося на увазі слово Strigа, яке прийшло до польської мови з румунського фольклору, де означало відьму, й закріпилося у поляків у формі Strzyga для означення потойбічної істоти, подібної до вампіра.
114. Цікаво згадати, що за українськими повір’ями з зубами народився відомий козак-характерник, кошовий отаман Іван Сірко.
Подається за виданням: Луняк Є. Козацька Україна ХVІ-ХVІІІ ст. очима французьких сучасників. – Ніжин: 2013 р., с. 74 – 79.