П’єр Лінаж де Восьєнн (1674)

Луняк Є.

З праці П’єра Лінажа де Восьєнна [104] «Дійсна причина повстання козаків проти Польщі» (1674), де той значною мірою переказує слова колишнього польського коронного підканцлера Ієроніма Радзейовського [105]

Свідчення Радзейовського про навмисне підбурення козаків до повстання Владиславом ІV, щоб використати їх у запланованій війні

Р. 14. – Він [король Владислав ІV – Є. Л.] мені сказав згодом, що вирішив відправити послання до найголовніших начальників козаків, щоб заохотити їх вдатися до видимості, начебто вони збираються повстати. Якщо він зможе підійняти їх до цього удаваного повстання, то

Р. 15. – більше не сумніватиметься у своєму намірі. Він наказав мені зберігати в таємниці те, що повідомив. Я серйозно про це замислився… Запевняю вас, що задум володаря мене збентежив, тому що це велика небезпека дати зброю в руки такому невгамовному народу, яким є козаки…

Р. 18. – Було постановлено залучити на свій бік найвпливовіших з цих людей і вжити необхідних заходів, щоб зберегти громадський спокій. Це було нелегкою задачею, змусити козаків прийняти наші пропозиції, які вони мали виконати. Вони ще добре пам’ятали останній заколот своїх батьків і кари, які його супроводжували. Вони побоювалися, що це може бути пастка, щоб дізнатися чи здатні вони тримати в руках зброю. Ось чому найрозумніші та наймогутніші з цієї нації були останніми, хто на це погодились.

Р. 19. – Раз я був серед тих, кого король туди відрядив, щоб зробити їм цю пропозицію, я сам є свідком того лиха, яке доручили їм здійснити. Я зробив цю подорож, під приводом того, що хочу відвідати кілька маєтків, які належали моїй дружині неподалік тих місць, де я ніколи не бував. Після того, як мені дали необхідні настанови, я взявся за це велике діло. Я вже казав вам, що знайшов немалий опір у душі цих людей і все це викликало в них підозру. Й запевнення, які я їм доводив, стали б даремними, якби я не мав щастя зустрітися з одним з їхніх начальників, з котрим у подорожах, які я

Р. 20. – колись здійснив, зав’язав близькі дружні взаємини. Я спочатку його не впізнав, і, можливо, не впізнав би його ніколи, якби він мені не нагадав кілька випадків, що відбулися з нами й були спільними для нас обох. Тож ми відновили наші дружні почуття, котрі були колись між нами, і він мені повністю розкрив причину опору, який я знайшов у цих людей зробленим мною пропозиціям. З того часу, він почав робити ту ж саму справу, щодо своїх земляків і повів її з такою впевненістю й успіхом, що зміг подолати всі ті труднощі, з якими я стикнувся. Зрештою

Р. 21. – з ними зав’язалися переговори. Однак було дуже складно переконати цих людей, що перебували в недовірі, й, чим більше я їх переконував, тим більше в них зароджувалося підозр стосовно мене. Без допомоги мого друга всі мої вміння виявилися б даремними, і я змушений був би повертатися назад, навіть не розпочавши серйозних перемовин. Однак саме тоді, коли він відкрив мені шлях до переконання, я знайшов стільки піддатливості та покірності в їхніх головах, що мені було зовсім неважко не тільки переконати їх, але й знайти слова, щоб упевнити їх у безпеці, до яких вони так довго не хотіли дослухатися. Тож вони пообіцяли мені все те, що я прагнув від них, не роблячи замаху на їхні інтереси…

Р. 25. – Я знаю, що дехто намагається переінакшити мотиви, які ми вкладали у це збурення козаків, бо після смерті короля Владислава його вороги, щоб спаплюжити його пам’ять, розголошують повселюдно, що його наміри були шкідливими для держави, оскільки він про них нікому не повідомляв і ніколи навіть не мав тих

Р. 26. – думок, які ми йому приписуємо, і що не треба жодним чином чогось шукати в Порті у Великого правителя, оскільки ми живемо у Польському королівстві, і що король не мав жодного іншого наміру в цій справі озброєння козаків, як мати привід для підкорення собі королівства й перетворення його на спадкове…

Я не роблю вам це повідомлення так, як розносять міські чутки чи наші газети, але я повідомляю вам все з власного досвіду на підставі тих переговорів, які я провів за наказом цього володаря з козаками.

Свідчення Радзейовського про несприйняття шляхтою задумів короля, її намагання придушити повстання козаків та смерть Владислава ІV

Р. 35. – Незабаром король помер, а його величний задум був зруйнований. На лихо, дуже мало людей знали причину [цього повстання]. Козаки були змушені обернути свою зброю проти власної батьківщини, щоб захистити себе в такий спосіб, який ми згодом бачили.

Що б там не казали,

Р. 36 – я не міг їм надати допомогу.

Повідомлення Радзейовського
про колишні війни козаків з Кримом

Р. 60. – Він [хан – Є. Л.] змушений тримати завжди великі загони на кордонах Подолії та

Р. 61 – Чорного моря через те, що козаки його турбують безперестанно. Бо як тільки наступить гарна погода та розтане крига, козаки рушають по Дніпру на маленьких переносних човнах і роблять зі своїх територій набіги на його землі. Тому без цих великих загонів, які він утримує завжди на своїх кордонах, вони б не давали йому спокою. Зате взимку, коли річка вкривається кригою, вони переводять по льоду свою худобу на острови, які є на ній. Вони отримують від ріки стільки вигід, що кажуть про неї немов би вона тече молоком і медом. Тому що вздовж неї є багато місцевостей, де ростуть великі ліси, сповнені медоносних бджіл, а ці острови, на яких вони проживають, мають гарні пасовиська для їхнього скоту, що дає багато молока.

Про козацьких посланців до султана
й участь Туреччини у повстанні

Р. 92. – Порта, що вирішила скористатися цими загонами та помститися за втрати, які вона мала під час останніх війн, зустріла з радістю депутатів від козаків, завірила їх у протекції Його величності й віддала наказ татарському хану вступити на Україну, щоб приєднатися до них.

Слова Радзейовського
про гоніння на нього у Польщі

Р. 104. – Ці люди [йдеться про шляхту – Є. Л.] не відрізнили удаване повстання козаків від справжнього, трактуючи його як дійсний заколот. Й, щоб згубити тих, хто були посередниками та кому Владислав довірив цей секрет, вони почали їх гонити

Р. 105. – з двору як зрадників. У цей час канцлер Польщі помер, я мав йому наслідувати за законами королівства, бо віце-канцлери завжди наслідують канцлерам… Мої вороги, які стали господарями у королівській раді, захотіли мене знищити. Вони боялися, що, якщо я отримаю цю посаду, я умовлятиму

Р. 106. – Казимира продовжувати наміри його брата-короля, які були їм неприємні, бо вони не брали б у них участі. Козаки тим часом взялися за зброю, їм було відправлено наказ негайно її скласти, однак ми, на жаль, усвідомили, що було дуже небезпечно дати її в руки цим людям. Скликали сейм, щоб визнати нове правління. Але мої вороги стали такими могутніми, що після того, як вони мене усунули від обов’язків канцлера, вони проголосили мене «зрадником батьківщини» й «зачинателем» цього повстання козаків. Минуло вже два роки як я залишив батьківщину й переходжу з однієї провінції до іншої й прибув зараз до Франції.

Слова Лінажа де Восьєнна Радзейовському, у яких він сам підтверджує його трактування подій

Р. 108. – «Ви мене так добре переконали своїм оповіданням про причину повстання ваших козаків, що я не маю підстав думати інакше. Ви повідомили мені обставини настільки особисті, що неможливо в них сумніватися й не бути в них переконаним. Це правда, тому що мсьє герцог Арпажонський [Луї д’Арпажон (бл. 1600-1679), французький посол у Варшаві – Є. Л.] мені розповідав подібні речі також, коли говорив мені про польські справи та своє посольство. Він шкодував про смерть короля Владислава та безлад, який зчинився у вашому королівстві. Але, оскільки справжнє повстання козаків почалося у час його повернення, він його не міг повністю усвідомити, щоб повідомити про нього королівському двору…

Р. 109. – Насправді, задумана річ, яка мала на меті принести стільки слави Польщі, спричиняє сьогодні її руїну. А слухняність козаків призвела їх до того, що їх оголошено злочинцями та зрадниками. Але мене не дивують такі зміни (ces revolutions), тому що речі, спрямовані на найбільше добро, часто обертаються найбільшою шкодою, коли їм заважають. Я сам не насмілився б просити вас пояснити мені ті великі переміни, які попри все є славетними. Бо говорять різне

Р. 110. – про вашу подорож, так і про це повстання. Тож ви могли б дозволити мені вас захистити й відкрити очі нашим французам, які говорять лише про те, що є в наших газетах, а ваші вороги намагаються сприяти тому, щоб те, що пишеться у Франції, вас дискредитувало».

Радзейовський, подякувавши мені, продовжив свою розповідь: «Я дуже радий, що ви зрозуміли завдяки моєму оповіданню, дійсну причину повстання козаків. Мене не дивує, що ви не знали цих рушійних сил. Дуже рідко думають про ті речі, які не мають безпосереднього інтересу. Ви дуже віддалені від нас, щоб розумітися в наших справах. Немає нікого у Польщі, хто б не знав,

Р. 111. – що війна, яка ведеться сьогодні, така нищівна для нашої країни, породжена руйнівними порадами канцлера Оссолінського [Юрій Оссолінський (1595-1650), князь, великий канцлер коронний в 1643-1650 рр. – Є. Л.]».

Свідчення Радзейовського про активну підтримку Францією обрання Яна ІІ Казимира

Р. 145. – Тож Владислав помер і під час міжкоролів’я у Польщі зчинився страшний безлад. Мсьє герцог Арпажонський вам без сумніву дещо повідомляв, бо він прибув до Варшави саме в цей час, щоб підтримати королеву, що була пригнічена горем від своєї тяжкої втрати, яку тільки що зазнала, та через сум’яття, що починалося в країні, яке вона ясно передбачала. Вона була дуже щасливою зустріти цього сеньйора, який так допоміг їй своєю турботою та здібностями. Тож, незважаючи на підступи усієї Німеччини, Казимира було обрано на трон.

Перед прибуттям цього герцога до Варшави в Польщі уявляли, що цей шляхетний француз не здатний ні до чого іншого, крім носіння зброї.

Р. 146. – Кожен гадав, що треба лише почекати, коли його місія провалиться. Але він поводився у сеймі з таким умінням і зробив тут речі такі захопливі та такі славетні для його нації, що здобув серця найкращих людей і примирив з королевою всіх тих, хто раніше оголошував себе її ворогами. Що викликало ще більшу довіру тут, це та річ, яка відбулася в період одного з засідань сейму. Прибічники імператора [тобто ставленики австрійської партії – Є. Л.], поміркувавши між собою, вирішили заскочити його зненацька непередбаченою пропозицією, яку представник його імператорської величності зробить на сеймі.

Р. 147. – Вони вирішили, що треба її виголосити німецькою, думаючи, що шляхетний француз не знає якусь іншу мову, крім власної. «Він не знає ні польської, ні німецької, ні латини, – вирішили вони поміж собою, – тож висловімо нашу пропозицію німецькою, й він не зможе нічого на неї відповісти, оскільки нічого не зрозуміє й не здогадається про нашу вимогу. Тоді ми зможемо схилити з’їзд підтримати те, що нам вигідно». Але вони дуже помилилися на цей рахунок, бо після того, як цей представник виголосив свою пропозицію, котра була підтримана цілком і повністю тією купкою, як і передбачав цей таємний задум, було дозволено цьому послу говорити у відповідь або просити з’їзд

Р. 148. – озвучити його прохання. Кожен дивився на герцога Арпажонського, як на людину розгублену, та вважав, що, не розуміючи німецької, той розгубиться в даному випадку. Але який же ні з чим не зрівняний подив вразив їх, коли герцог переказав латиною всі пункти промови представника імператора та відповів на них з достоїнством і впевненістю так, що ті, хто виголошували радісні вигуки з приводу своєї перемоги, були змушені скласти зброю та замовкнути. Весь з’їзд одноголосно відхилив пропозицію представника імперії й відтоді наймогутніші з наших воєвод схилилися до інтересів Франції. Як оком змигнути, партія імператора була ослаблена.

Р. 149. – Зрештою, обрали Казимира за поданням королеви та герцога Арпажонського.

Повідомлення Радзейовського про його місію до Швеції та Франції для отримання підтримки своїх дій і її результат

Р. 202 – «Король Швеції (1654) згадав дрібні послуги, які я йому надавав, коли він був при нашому дворі, в якості принца Карла [106]. Я пробув шість місяців у Швеції й протягом цього часу, можу стверджувати, я отримав від короля стільки добра, яке міг отримати хіба що принц. Я відвідав під час свого перебування там більшу частину старих офіцерів, що перебували на службі Великого Густава в його військах. Як вони й порадили, я мав намір вирушити до Франції. Вони висловили бажання

Р. 203. – битися під моїм начальством, якщо я зможу отримати від короля Франції призначення сформувати армії у 8-10 тисяч чоловік на його службі. Я вирушив звідти до Копенгагена, але там не отримав такої підтримки, як у Швеції. Я тут пробув недовго, хоча це не значить, що король не пропонував мені служити йому, як я служив колись королю Польщі. Але справи ще не заглухли. Треба був час, щоб канцлер марно використав всю свою злу силу проти мене. Я прибув, отже, до Франції, де, як ви знаєте, настійливо просив допомоги, яку не знаю чи й ми отримаємо.

Р. 204. – Ось такими є причина та наслідки цього горезвісного повстання козаків, тож вирішуйте тепер, хто його спричинив і кого треба в ньому звинувачувати».

Саме в цей час прибув мсьє д’Арпажон, який сказав Радзейовському: «Я втрачаю надії на наші клопотання. Кардинал Мазаріні зі мною говорив цим ранком таким тоном, який мені не подобається, але я вам обіцяю, що завтра я, нарешті, отримаю для нас або «так», або «ні» у вашій справі».

Він виконав, так як і обіцяв. Наступного дня Радзейовський прибув до нього, герцог сказав йому, що всі сподівання виявилися марними, його високопреосвященство, добавив він, вибачається перед вами за те, що не може виконати це прохання, через теперішній брак королівської скарбниці…

Р. 207. – Після цього він взяв у герцога дозвіл на виїзд, сказавши йому, що, якщо ці листи, які ви мені даєте, не справлять належного ефекту, якщо король і королева Польщі не відновлять щодо мене справедливість, гадаю, що побачу їх перед смертю ще більш нещасними від мене. Все сказане виявилось напрочуд правдивим. Тому що король Швеції напав, коли про це думали найменше, Радзейовський та інший губернатор йому віддали дві найкращі провінції королівства, а король і королева Польщі змушені були залишити свою державу, щоб шукати прихисток в спадкових країнах Австрії.

Linage de Vauciennes Pierre. L’origine veritable du soulevement des Cosaques contre la Pologne. – P.: Chez François Clousier et Pierre Aubouin, 1674. – 210 р.

Примітки

104. Очевидно, П’єр Лінаж де Восьєнн був деякий час чиновником дипломатичного відомства в адміністрації одного зі стовпів французького абсолютизму П’єра Сег’є (1588-1672), який обіймав посаду канцлера Франції з 1635 р. і був членом Французької академії. Такий висновок можна зробити із переднього слова записки, адресованого Сег’є. Документ було складено на замовлення останнього для ефективнішого проведення дипломатичної діяльності власного королівства з урахуванням внутрішньо- та зовнішньополітичного становища Речі Посполитої. Зокрема, дана записка мала прислужитися французькому послу в Швеції П’єру Шаню.

105. Ієронім Радзейовський (1612-1667), відомий польський політичний діяч. Як видно з контексту, твір французького автора було написано на початку 1660-х рр.

106. Карл Х Густав (1622-1660) – шведський король у 1654-1660 рр.

Подається за виданням: Луняк Є. Козацька Україна ХVІ-ХVІІІ ст. очима французьких сучасників. – Ніжин: 2013 р., с. 64 – 69.