Жак Маржере (1607)

Луняк Є.

З праці Жака Маржере [45] «Стан Росiйської імперії та Великого князівства Московського» (1607)

Про «татарського овна» чи «баранець-траву» – дивну тварину-рослину, що водиться в степах Татарії [46]

Р. 2. – Навколо згаданого міста Астрахані росте багато гарних плодів. Тут знаходиться рослина-тварина, про яку вже писали колись деякі автори. Їх називають баранцями, що виростають з землі, до якої вони прив’язані коренем, немов би кишкою, довжиною у два-три сажні. Згаданий баранець з’їдає траву навколо себе й згодом помирає. Вони є розміром з ягнятко й мають кучеряву вовну. Шкіри у деяких з них повністю білі, а в інших – у крапочку. Можна побачити різні шкіри.

Зоофіт (тварина-рослина), під назвою «баранець-трава» чи «татарський овен». З гравюри ХVІІ ст.

Про козаків

Р. 53. – Справжні козаки [перед цим автор говорив про козаків-найманців у війську московських царів – Є. Л.] мешкають уздовж рік Волга, Дон і Дніпро на полях Татарії та завдають більшої шкоди татарам, ніж все російське військо. Вони не мають великої підтримки від імператора [так автор називає московського царя – Є. Л.], окрім хіба що свободи, як я вже казав, чинити лихо, коли захочуть. Їм інколи дозволяють приходити до прикордонних міст, щоб там продати свою здобич і придбати те, чого вони потребують. Коли імператор має до них якусь справу, він надсилає їм пороху, свинцю та десь 7, 8 чи 10 тисяч рублів. Як правило, саме вони приводять перших полонених з Татарії, від яких дізнаються про наміри ворога. Тому, хто взяв полоненого й привів його, за звичаєм, дають доброго сукна та дамаського полотна, щоб він міг пошити собі з цього одяг, сорок куниць, срібну чашу та 20 або 30 рублів. Козаки перебувають на цих ріках числом у 8-10 тисяч, готові приєднатися до війська під керівництвом імператора тоді, коли виникне для цього необхідність. Якась частина їх, що перебуває у верхів’ях Дніпра,

Р. 54. – найчастіше розташовується на Поділлі [47], добираючи собі по одному чоловіку з кожної сотні жителів, котрі всі є селянами, більше звичними вправлятися з плугом, ніж з аркебузою. Проте їх не розрізниш за одягом, бо потрібно, щоб всі вони одягалися по-козацьки, тобто мали плаття нижче колін, вузьке у попереку, наче камзол, з великим коміром, вивернутим назад, що доходить аж до поясу. Необхідно, щоб половина з них мала аркебузи, по два фунти пороху, чотири фунти свинцю та шаблю. Решта є у розпорядженні тих, які їх виряджають, й повинна мати лук, стріли та шаблю чи щось на кшталт загостреного кілка, більш придатного для того, щоб прохромити ведмедя, котрий вилазить з барлогу, ніж для всього того, що ним належить робити. Не варто забувати про шаблю. Крім цього, за потреби, купці споряджають кількох людей, дивлячись на свої можливості, хто трьох, хто чотирьох, більше чи менше.

Отже, як повідомлялося вище, козаки, зазвичай, приводять полонених на початку Великого посту, від котрих довідуються, чи не збирає татарин сили, і, у відповідності до отриманих свідчень, віддається наказ по всій країні, щоб, доки лежить сніг, всі відправляли харчі до міст, поблизу яких вирішено чекати на неприятеля. Ця провізія доставляється на санях до названих міст і складається з сухарів (Suchary), тобто нарізаного на дрібні шматочки хліба, засушеного у пічці, на зразок наших сухарів, а також крупи (Croup), що виготовляється з проса, очищеного ячменю, але головним чином з вівса.

Р. 55. – Також вони мають толокно (Tolotna), яке являє собою проварений і висушений овес, який перетирають на борошно. Його використовують по різному, як для їжі, так і для пиття, кладучи дві-три ложки зазначеного борошна до доброї посудини з водою, дві-три дрібки солі, це все розмішують, п’ють і вважають гарним і здоровим питвом. Також є засолена та копчена на вогні свинина, яловичина та баранина, масло та висушений і порізаний дрібно, наче пісок, сир, з однієї чи двох ложок якого роблять юшку, багато горілки та в’ялена й засолена риба, котру їдять сирою. Все це є їжею начальників, бо інші задовольняються сухарями, вівсяною крупою та толокном з дрібкою солі. Вони не дуже часто вирушають у похід проти татар, доки під ногами не з’явиться трава. Що стосується інших ворогів, то, якщо вони не з’являться несподівано, дотримуються того ж порядку. Тож імператори небагато витрачають на цю жандармерію, яка несе військову службу, майже нічого не отримуючи, хіба що винагороду тим, хто надав якісь послуги, тобто захопив бранця чи вбив одного з ворогів, отримав певне поранення та подібні речі. Тоді їм даються гроші, у відповідності до чину особи, шматок золотої парчі чи іншої шовкової тканини, щоб вони могли пошити собі одяг.

Margeret Jacques. Estat de l’empire de Russie et Grande duché de Moscovie avec ce qui s’y est passé de plus mémorable et tragique, pendant le regne de quatre Empereurs: à sçauoir depuis l’an 1590 jusques en 1606, en septembre. Nouvelle édition, précédée de deux lettres inédites de l’auteur et d’une notice biographique et bibliographique par Henri Chevreul. – P.: L.Potier Librairie, 1855. – ХХVІІІ+113 р.

Примітки

45. Жак Маржере (1560-і – після 1619), прізвище якого найчастіше у нас подають як Маржерет, військовий авантюрист, який служив у Москві в добу Смути, зокрема, й Лжедмитрію І.

46. Зоофіт (тварина-рослина), за свідченнями середньовічних авторів, водився в степах Татарії, звідси одна з його назв «татарський овен».

47. Цей географічний регіон розширений у автора до такої межі, що доходить аж до кордонів Московського царства. Згідно з його твердженням, замок Путивль (Poutimel) розташований саме на кордонах Поділля.

Подається за виданням: Луняк Є. Козацька Україна ХVІ-ХVІІІ ст. очима французьких сучасників. – Ніжин: 2013 р., с. 15 – 18.