«Розгром татар і турків» (1590)
Луняк Є.
З анонімної брошури «Розгром татар і турків, вчинений сеньйором Яном Замойським [27]» (1590)
Р. 1. – Під час коронування найсвітлішого короля Польщі Сигізмунда ІІІ, здійсненого в Кракові у грудні 1587 р. в день святого Івана-Євангеліста у церкві святого Станіслава під аплодисменти та загальне схвалення королівства й за великого скупчення народу, а також неймовірної кількості знаті, яка з’їхалася з цього приводу, були також і козаки, солдати войовничі й доблесні, смілива та нездолана нація,
Р. 2. – більша частина якої це вигнанці, а решта набрана для несення військової служби, проживаючи на кордонах Польщі й постійно турбуючи турків, татар та інших поган, і своєю зухвалістю досаждаючи навколишнім народам. Після згаданого коронування вони з притаманною їм рухливістю та хоробрістю здійснили кілька набігів на володіння турків і татар, і в першу чергу на Очаківську фортецю (la fortresse d’Ochiakou), яку вони сплюндрували та розорили і поміж іншої здобичі захопили 30 гармат. Потім вони принесли вогонь до Тягині [28] (Techinia) та до всієї країни Монкастро [29] (Moncastro), убивши багатьох людей, а ще багатьох забравши в полон. Не задовольнившись цим, вони захопили торгівельний корабель з різним крамом, який йшов з Константинополя, котрий вони спалили, пограбувавши його і перебивши всіх людей, що на ньому перебували.
У липні попереднього року (1589-го) згадані козаки, продовжуючи свою діяльність,
Р. 3. – перейшли у великому числі річку і, вдершись до країни татар, прибули до гарної землі, що називається Козлов [30] (Coslouu), де тоді відбувався базар. Пограбувавши 300 крамниць, вони захопили тут велику здобич, а також перебили всіх тих, хто тут знаходився, після чого підпалили зазначене місто.
Через це татари були сильно обурені й сповнені злості та гніву; майже в одну мить вони зібрали близько 70 000 вершників, щоб помститися за кривди та збитки, отримані від козаків, будучи до того ж підбурювані турками, великим царем (le grand Caro), своїм правителем [31], під проводом якого вони перетнули згадану річку Бористен й отаборилися між Тернополем (Tarnopoli), Janopoli [32] і Збаражем (Sbarass).
18 серпня вони почали виходити з табору. Поділивши армію надвоє, вони рушили до Львова, головного міста Росії [33] (Leopoli, ville principale de Rossie),
Р. 4. – чинячи жахливі спустошення й розорюючи всі поля та села, беручи в полон всіх, кого могли захопити, і чоловіків, і жінок, і великих, і малих, і шляхтичів, і простолюдинів.
Ясновельможний пан Ян Замойський, великий канцлер і головнокомандувач Польської Корони, отримавши звістку про набіг згаданих татар на Росію та про великі руйнування, зроблені ними в даній провінції, з поспіхом і звичайною обережністю, зібравши багатьох людей за той невеличкий час, який ці складні умови йому відпустили, помчав як вітер до названого Львова, де віддав наказ укріпити як можна це місто, щоб мати змогу оборонятися проти татар. Зробивши це, він поїхав далі, щоб завадити згаданим татарам вступити до країни та не зробити ще більших спустошень в королівстві. Також Його Шляхетська Ясновельможність [так названо Замойського – Є. Л.] боявся, щоб турки не здійснили спробу вторгнення у межі
Р. 5. – Польщі, маючи вже зібране велике турецьке військо у Валахії (як буде сказано про це далі). Було надіслано хороброго полководця з багатьма людьми до Кам’янця (Camegnezze), прикордонного міста-фортеці дуже великої важливості, щоб він зробив відповідні приготування.
Після цього Його Шляхетська Ясновельможність зайнявся збором людей і приведенням до ладу якнайбільшої армії, котра тільки була можливою, й у цій важливій справі вимагав всіх воєначальників і шляхтичів Росії з великим числом козаків в різних місцях. Зокрема, поблизу фортець Бузьк [34] (Buscho), Голигір [35] (Goligir), Галич (Halics) відбулися перестрілки та зіткнення з татарами, котрі, поділившись на багато дрібних кінних загонів, поверталися з багатим награбованим майном до місця свого табору. У цих сутичках було перебито незліченну кількість татар. Це окрім тих, які були убиті селянами. Було також визволено дуже багато невільників, що потрапили до рук згаданих татар, які вже почали пізнавати
Р. 6. – доблесть цих польських солдатів і розкаюватися в тому, що вдерлися перед цим до Польського королівства.
Тоді один татарський ескадрон числом до 500 вершників наблизився до Куропатників [36] (Kuropatnikij), щоб взяти його силою. Вони побачили під стінами фортеці велике число селян з возами, які відступали, що врятувати себе та своє майно. Вони билися там більше години, коли було вбито одного альфезу [37] (vn Alphezo) разом з якимось татарським воєначальником, одягненим у жовтий сатин, смерть якого стала причиною того, що татари втекли. Однак незабаром вони напали знову із звичною фурією [тобто злістю – Є. Л.] своєї землі і, погнавши селян, кинулися до брами з твердою надією безперешкодно увірватися досередини. Але, зважаючи на те, що місто було добре забезпечене артилерією та іншими боєприпасами, ті, хто були всередині, почали вітати татар рясними пострілами з гармат і аркебуз, убивши ще й іншого з їхніх головних
Р. 7. – начальників разом з великим числом інших. Цей розгром зруйнував весь намір.
Князь Збаразький [38] (le prince de Sbarass) разом зі своїми людьми сміливо захищався від подібного татарського ескадрону, який підійшов до фортеці, що називається Збараж. Битва тривала деякий час, через що тисяча татар була вбита, решта відступила від згаданого міста. Те ж саме робив сеньйор Претвич (Pretuics) разом з волинським воєводою [39]. Побачивши, що татари подалися далі, вони, порадившись, повернулись звідти до табору, забравши з собою здобич.
22-го числа згаданого місяця-серпня татари змінили місце свого перебування і отаборилися за один льє від Яворова (Bauuorouu [40]), фортеці, де, як повідомила їм одна жінка, захоплена ними в полон, перебувала мадам Влодкова, сестра монсеньйора-великого канцлера [41]. Згадані татари загорілися бажанням захопити її в свої руки й наказали повідомити тим, хто перебував усередині, що, якщо вони видадуть їм названу даму, то вони залишать це місце, не зробивши
Р. 8. – жодної шкоди його околицям. Міщани ж не захотіли видати цю даму, вирішивши радше загинути, давши хоробру відсіч. Дізнавшись про це, татари почали оточувати місто, готуючись стрімко до нього вдертися. Їм був даний потужний опір великим числом городян, які сільськогосподарським знаряддям, як-от сапи, вили, сокири та коси, сміливо їх відбивали. Довго стріляли гармати. Однак було вбито багато мешканців. Частина з них, бачачи, що немає більше змоги опиратися татарській силі, укрилася у фортеці, а інша частина почала тікати через озеро, у якому багато-хто потонув, як серед городян, так і поміж татар, котрі їх переслідували. Ті, що сиділи у фортеці, побачивши, що татари відрядили частину війська проти них, а інша переслідує тікаючих міщан, почали палити з багатьох гармат і відкрили сильний вогонь з аркебуз і вели його з
Р. 9. – такою швидкістю та влучністю, що перебили більше 2 000 татар. За таких обставин решта відступила.
Зважаючи на те, що в цьому бойовищі загинув доблесний і відомий польський воєначальник, якого звали пан Струсь (Struss), татари, відаючи про велику славу та мужність цього полководця, порубали його на шматки, вирвали в нього серце, і майже всі воліли занурити свої шаблі та наконечники своїх стріл у його кров, кожний пишаючись згодом тим, що його шабля забарвлена кров’ю одного з найвідоміших і найдостойніших воєначальників.
Три дні по тому татари наблизилися до Оринина [42] (Ozinin), що в 4 льє від Валахії. В цьому місці сеньйор князь Ружинський [43] (duc de Rosan) атакував цих татар і перебив десь тисячу з них.
У цих виправах його супроводжували солдати сеньйорів Влодека, Темрюка та Потоцького [44], дуже доблесних воєначальників, з якими прибули козаки, котрі перейшли під провід пана великого канцлера…
Р. 14. – Козаки з шляхтою Росії, котрі були у великому обуренні від татарських дій, наважилися увійти до країни згаданих татар, щоб повністю поквитатися за отримані від них кривди. Переходячи через річку Тирас, вони побачили багатьох татар, котрі намагалися їм завадити. Однак останні були перебиті й ті пішли далі, взявши путь на Кафу, яку називали раніше Феодосією, вбиваючи всіх на своєму шляху, не дивлячись ні на стать, ні на похилий чи дитячий вік, а також знищуючи різнорідну худобу, яку знаходили.
Великий турок, прикинувшись, що бажає поміняти воєводу Валахії, відправив бейлербея-пашу з великим військом, підтриманим головним пашею Угорщини та надавши тому велике число солдатів, котрі, поєднавшись разом, повинні були складати 75 000 чоловік. Прибувши до Валахії, згаданий паша
Р. 15. – зробив вигляд (як я вже сповістив), що він прийшов з наміром змінити того воєводу. Однак він прибув з метою допомоги та приєднання до татар на шкоду полякам, щоб вдертися до Росії та захопити фортецю Кам’янець, місце майже неприступне за своїм положенням, і покрити помстою, таким чином, безчинства та збитки завдані козаками за підтримки та сприяння поляків, як відкрилося згодом через лист, написаний згаданим пашею пану-канцлеру 10 вересня, яке полягало в проханнях до цього пана-канцлера завадити свавіллю козаків, на яких його володар мав багато нарікань, видавши їм наказ не ходити на Валахію під загрозою знищення чи вигнання, якщо є бажання у продовженні миру та дружби з Польською Короною.
La deffaicte des Tartares et Tvrcs faicte par le Seigneur Iean Zamoїsky chancelier et capitaine général de la covronne de Pologne avec le nombre des capitaines et soldats morts ivsqves av nombre de septante cinq mil hommes, assemblez povr ravager le royavme de Pologne sovbs la condvite de Begliarbé Bassa: Nouvelle édition avec notes et à laquelle on a ajouté Le discovrs de Iean Zamoїsky tenv à la diète de Varsovie en 1590 et la réponse de Sigismond III tradvits pour la première fois en francois. (Avec un avant-propos par Charles Sienkiewicz). – P.: J. Techener, 1859. – XVIII+74 p.
Примітки
27. Ян Замойський (1542-1605), магнат, видатний державний і військовий діяч Речі Посполитої, канцлер і великий коронний гетьман, фундатор Замостя.
28. Бендери.
29. Тобто терени навколо теперішнього Білгорода-Дністровського.
30. Одна з середньовічних назв Євпаторії.
31. «Царем» тут названо кримського хана.
32. Вочевидь, мається на увазі Ямпіль, менш імовірно, що мова йде про Іванопіль або Янопіль на Житомирщині.
33. В тексті Русь кілька разів названо саме «Росією», тому тут ми вживатимемо це оригінальне поняття.
34. Редактори видання 1859-го року припускали, що йдеться про Бучач, однак на нашу думку даний варіант написання назви і наближеність даного міста до Львова все-таки дають підстави для ідентифікації згаданої назви саме з Бузьком.
35. Вочевидь, мається на увазі нинішнє село Гологори, що в Золочівському районі на Львівщині, котре було колись важливим містом, володіло магдебурзьким правом і мало добре укріплений замок. Ототожнення даної назви з Глинянами, як це зробили редактори 1859-го року, на нашу думку, є помилковим.
36. Нині село на Тернопіллі.
37. Мова йде про татарського вельможу.
38. Януш Збаразький (перед 1553-1608), воєвода брацлавський, відомий польський політичний і військовий діяч.
39. Мається на увазі князь Януш Острозький (бл. 1554-1620), великий магнат, відомий польський державний і військовий діяч, перейшов з православ’я на католицтво, останній представник роду Острозьких.
40. В такому варіанті угадати назву українського міста суцільна проблема.
41. Мається на увазі Єлизавета Замойська, у заміжжі за белзьким воєводою Станіславом Влодеком (1539-1589) – звідси Влодкова.
42. Нині село неподалік Кам’янця-Подільського.
43. Вочевидь мається на увазі князь Кирик Остафійович Ружинський (? – бл. 1601), запорозький отаман, згодом черкаський підстароста.
44. Влодек і Потоцький – представники польських магнатських родів, Темрюк-Шимкевич, драгоман Речі Посполитої, з заможного татарського роду, що отримав шляхетство.
Подається за виданням: Луняк Є. Козацька Україна ХVІ-ХVІІІ ст. очима французьких сучасників. – Ніжин: 2013 р., с. 11 – 15.