П’єр Шаню (1645-1655 рр.)
Луняк Є.
З мемуарів французького посла у Швеції в 1645-1655 рр. П’єра Шаню, підготовлених до друку Лінажем де Восьєнном
Про стурбованість шведського уряду
подіями в Україні у 1648 р.
Р. 173. – Поляки були зайняті, бо козаки мали нерозум оголосити їм війну. Ця новина була дуже приємною в Швеції…
Р. 178. – Король Польщі, якого завжди підозрювали в тому, що він не має практично жодних секретів від генерала козаків (le General des Cosaques) [йдеться про Богдана Хмельницького – Є. Л.], щоб використати того в своїх інтересах, почав навіть озлоблювати останніх військовими загонами, зосередженими на кордоні, щоб ці люди з остраху перед польськими військами, також відповіли терором проти Речі Посполитої (la terreur à cette Republique). Королева Швеції, отримавши ці звістки, не лише наказала приготувати прикордонні міста в Лівонії до оборони, але й відправити туди військові загони, щоб не бути захопленою зненацька несподіваним нападом.
Хтось у військовій раді припускав, що ці військові приготування Польщі спрямовані проти Московії, тому що перша у війні сам на сам багато разів брала гору над останньою, й це б могло дати заняття козакам, які потребували війни. Вони [шведи – Є. Л.] утвердилися в цій думці, коли посланець, що прибув з Татарії до Швеції, повідомив про угоду свого володаря з поляками та козаками, щоб рушити на Росію з початком весни. Тож, була думка в Швеції, що татари готуються до війни зі свого боку через згадані події. Швеція була немало стурбована тим, що їй доведеться робити, якщо Московія зазнає нападу. Чи варто допомогти тій
Р. 179. – у боротьбі з нападниками, щоб не допустити посилення Польщі, чи стати на бік завойовників, щоб захопити всю область цієї країни [Московії – Є. Л.], що простяглася від Фінляндії до Крижаного [Білого – Є. Л.] моря, включаючи Архангельськ, єдиний торгівельний порт московитів…
Отже, Швеція була сповнена найрізноманітніших думок про великі заворушення, що охопили також і Литву. Тому були відправлені військові загони до Фінляндії, після того як було зміцнено кордони Лівонії, бо існувала загроза, що під прикриттям цього загального обурення по всій Польщі приховується таємний намір, спрямований проти Швеції. Тут боялися, що козаки можуть несподівано примиритися з королем Польщі й приєднатися до його приготовлених сил, щоб взяти участь у відвоюванні Лівонії.
Р. 180. – Королева гучно заявила, що не порушувала пунктів перемир’я й не давала жодних підстав порушувати його комусь з польських підданих, але вона не бажає жити в страху постійного нападу. Саме в цей час були отримані новини, що татари увійшли до меж Московії й захопили кілька областей. Це дозволяло думати, що всі ці військові приготування спрямовані проти Московії й сенат постановив допомогти Московії в цьому випадку…
Р. 182. – Тривога в Швеції, спричинена великими заворушеннями, що відбувалися у Польщі,
Р. 183. – сильно зменшилася, коли канцлер Оксеншерна повідомив, що всі ці сум’яття пояснюються дуже простою причиною, а саме спробою приборкати зухвальство козаків, які відіграють важливу роль у Польщі, й обмежити їх число. Тому немає жодного приводу для неспокою. Проте залишався певний сумнів, тому що всі ці речі суперечать духу цієї нації [козаків – Є. Л.], яка не призвичаєна до такого передбачення й береться до зброї лише тоді, коли їй загрожують вороги. Кілька приватних осіб писали з Данцига, що польський король зайнятий лише військовими справами, і мріє тільки про те, де б знайти побільше грошей, а королева, його дружина, зі свого боку опікується тим самим…
Р. 184. – Польський король повідомив, що не розпочне зі шведами переговорів у Любеку, доки не завершить свої справи з козаками…
Р. 185. – Швеція була переконана, що козаки стали занадто могутніми і Польща навряд чи зможе їх приборкати. І, якщо їх підтримувати, вони будуть її дуже відчутно знесилювати, тоді Швеція матиме перевагу при вступі у війну на боці Пруссії…
Р. 192. – Під час цього збройного протистояння пішла чутка, що Польща під приводом приборкання козаків мріє, нарешті, виконати задум покійного короля [Владислава ІV – Є. Л.], який кількаразово намагався підкорити собі Данциг, що дало б велику перевагу цьому королю та Речі Посполитій.
Про битву під Берестечком і її наслідки
Р. 247. – Поляки в Швеції отримали звістку, що польський король мав велику битву, у якій після дводенної перестрілки він, нарешті, на третій день розбив всю ворожу кавалерію, що складалася з татар під проводом особисто хана, котрий змушений був тікати, щоб врятуватися, залишивши в таборі весь свій обоз та піхоту, яка вся була з козаків й до якої ставилися з презирством. Але Хмельницький не допустив повної поразки, укріпившись під захистом табору з возів, у якому мав, насправді, близько ста тисяч чоловік. Розуміючи, що вони залишилися без допомоги татар і харчових запасів, свої ж люди змусили його [Хмельницького – Є. Л.] підкоритися [королю – Є. М.] на певних умовах.
Ці новини, насправді, викликали величезну радість серед поляків. Однак шведи казали, що вони в цьому подібні до іспанців, які влаштовують феєрверки навіть після програних баталій. Очевидно, не було жодних підстав не лише святкувати так гучно перемогу їхнього короля, а й подавати її як взірець тріумфу та влаштовувати загальний бенкет. Тому що, як стало відомо, з цієї сотні тисяч, яких король морив голодом у їхньому таборі, багатьом вдалося відступити протягом дня. Їхнє переслідування відбувалося повільно, бо солдати захопилися грабунком їхнього табору.
Татари в цей час залишалися ще в цій країні й мали нахабство відписати польському королю, що чекають на нього в степах України (dans les plaines de l’Ukranie). Королю, який палав бажанням переслідувати козаків, шляхта з ополчення відповіла, що просить перепочинку, й, не слухаючи його благань, увела з собою 15 тисяч воїнів, своїх людей, яким заплатили лише за три місяці. Московити відмовилися допомагати полякам у війні проти козаків і тримали стотисячну армію неподалік кордонів. Крім одного війська, котре відступило перед королем, козаки мали ще два, які були такими сильними, що не дозволяли говорити про закінчення війни. І здається, що Річ Посполита боялася більше процвітання короля, ніж козацького повстання.
Про польсько-шведські мирні переговори у вересні 1651 р. і вплив на них козацького чинника
Р. 292. – Королева Христина дізналася, що татари розгромлені, а козаки розсіялися…
Р. 293. – Здавалося, що польський король хотів лише виграти час [при веденні переговорів зі шведами – Є. Л.], щоб побачити наслідок війни проти козаків до того, як займеться цим договором…
Р. 294. – У Стокгольмі знали, що ця перемога короля [Польщі – Є. Л.] не закінчила війну: Хмельницький був ще серед козаків і згуртовував їх, хан загрожував повернутися, а сам король перебував у поганих взаєминах із шляхтою з ополчення, яка розійшлася, навіть не отримавши його дозволу. Ця ж шляхта скаржилася, що в день битви король виставив саме її проти ворога, щоб зберегти загони іноземних найманців і інших військових, зібраних ним особисто в окремий корпус, який не повинен був битися, але у разі, якщо б шляхетське військо зазнало поразки, він зміг би залишитися на місці з цими загонами, щоб вести переговори з козаками й підпорядкувати собі всю Польщу.
Про новини з Польщі у січні 1652 р.
P. 408. – Польща мала мир з козаками, який погано виконувався. Йшла чутка про великі невдоволення у Польщі…
В той час, коли сір Шаню працював над поновленням переговорів у Любеку, у Ризі була викрита змовницька діяльність, метою якої було повернення міста польському королю. Вона велася з часу, коли почалася козацька війна й 12 тисяч німців були закликані на військову службу при перших хвилюваннях людей Хмельницького (Chmielniski), яких польський король міг заспокоїти одразу, якби захотів, і використати у своїх заходах, про які йшла непевна чутка, що король Польщі начебто хоче атакувати Данциг. Але шведи розгадали цю хитрість і зрозуміли, що головною метою була Рига та Лівонія.
Про візит віце-канцлера Радзейовського до Стокгольма в травні 1652 р.
Р. 458. – Віце-канцлер Польщі [Радзейовський – Є. М.] прибув у Стокгольм. Оскільки він був людиною знаючою, багато найвельможніших осіб держави його відвідали, дізнаючись у нього про причини його опали та вигнання. Він відповідав, що немилість на нього впала через те, що він поскаржився королеві,
Р. 459. – що король, її чоловік, віддається розпусті з його жінкою…
Р. 460. – За кілька днів по тому, як віце-канцлер Польщі прибув у Стокгольм, він отримав аудієнцію королеви. Її величність відправила по нього одну зі своїх карет на шість коней. Він був уведений вгору сходами замку самим маршалом двору, й провів більше двох годин з нею. Він був зачарований її розумом.
Linage de Vauciennes Рierre. Mémoires. De ce qui s'est passé en Suède et aux provinces voisines depuis l'année 1649 jusqu'à l'année 1652. Tirés des dépêches de Monsieur Chanut, ambassadeur pour le roy en Suede, par Linage de Vauciennes. – Cologne: Chez Pierre Marteau, 1677. – Т. ІІ. – 490 p.
Про прийняття козаків під свій захист московським царем
Великий князь [московський – Є. Л.] прийняв рішення взяти під свій захист козаків, оскільки мав з ними спільну релігію, й оголосив війну Польщі. Він просив Швецію не втручатися в цю війну, але посприяти Московії й дозволити великому князю закупити в Швеції двадцять тисяч мушкетів. Йому не було дано жодної відповіді, особливо на ці прохання, тому що саме тоді польський король відправив до цього двору посла, щоб просити допомоги проти московитів, і тут хотіли вислухати пропозиції, які він мав би зробити.
Linage de Vauciennes Рierre. Mémoires. De ce qui s'est passé en Suède et aux provinces voisines depuis l'année 1652 jusqu'à l'année 1655. Tirés des dépêches de Monsieur Chanut, ambassadeur pour le roy en Suede, par Linage de Vauciennes. – Cologne: Chez Pierre Marteau, 1677. – Т. ІІІ. – 496 p. – Р. 280.
Примітки
Подається за виданням: Луняк Є. Козацька Україна ХVІ-ХVІІІ ст. очима французьких сучасників. – Ніжин: 2013 р., с. 69 – 73.