Англія

Значіння Англії в міжнародній політиці. Наймогутнійшою світовою державою, якої значіння і рішаючий вплив по світовій війні проявився в кожних справах являється Англія. До війни вона була царицею моря, після війни вона старається обняти гегемонію і на европейському континенті. Соперництво о гегемонію з Францією на континенті насуває її на шляхи, суперечні політичним інтересам Франції. Франція зв’язана своїм географічним положенням, має певні і докладно означені лінії своєї політики, Англія вважає европейський континент за поле вільної політичної гри, в якій може політикою союзів і конфліктів поступати після потреб моменту – так або инакше. І саме ця розбіжність в політиці зазначилась не тілько в політиці відносно Німеччини, але відносно і справ Росії. Англія в останній війні осягнула всі цілі своєї політики – в першій мірі колоніяльної, вона знищила німецький флот і забрала значну частину німецьких колоній. Німеччина не може, отже, явитися конкурентом для Англії.

Становище Англії в російському питанні. Рівно ж втратила дуже грізного і небезпечного конкурента, особливо на азійському терені, в Росії. При такому становищі – Англія не дозволяє на відновлення Росії, того колосу, який знов загрожував би на майбутнє її інтересам на Сході і станув би до соперництва в політиці і торгівлі. Тому-то Англія станула недавно на принципі розчленування Росії і визнала та оказала значну допомогу в державному будівництві освободженим народам б[увшої] Росії.

Протекторат над окраїнними державами. Вона перша з усіх антантських держав, що станула на цей ясний і правдивий шлях, стаючи протекторкою окраїнних народів. Вона стала рівно ж і господаркою в цих краях, присвоюючи собі монополь на виключну експлуатацію природних багацтв, віддаючи лишки своїх товарів і виробів високорозвиненої індустрії. В тому випадкові англійська політика пішла шляхами, начерченими віковими традиціями, які наказують використати з усією безоглядністю кожну політичну кон’юнктуру для власної потреби. Політика Англії все під сильним впливом торговельних і промислових кол, які стараються здійснювати свої ціли. Велика Британія, створивши своїх протеже на Балтійському морю, зачинила таким чином це вікно в Европу, яке відкрив для Росії Петро Великий, а обнявши протекторат над Кавказькими державами, особливо Грузією, яку називають нелегальною дитиною Англії, вона твердо станула і на Чорному морю і обняла на ньому панування.

Відношення до Англії большовицької Росії. Ті групи російського громадянства і політичні організації, що змагають до реставрації старої Росії, не тішились великими симпатіями англійського громадянства ані не мали великої підтримки з боку офіціяльних англійських кол. Офіціяльна група англійських політиків, яка стояла за відбудовою старої Росії з давнім ладом, була незначною і не стрічала підтримки з боку англійського громадянства, англійський Уряд, переконавшись на делікатних спробах знищити большовизм і відродити Росію та вирішити російське питання старими методами при помочі організованих російських військових сил, як армії [Миколи] Юденіча, [Олександра] Колчака, [Антона] Денікіна, [Петра] Врангеля, змінив зовсім свою політику в російському питанню і свої методи в боротьбі з большовиками. Крім [Антона] Денікіна, Англія завжди дуже осторожно ставилася до тих всіх антибольшовицьких російських сил. І домагання [Антона] Денікіна підтримувала вона тільки тому, щоби якнайбільше ослабити Росію. Далекозора політика Англії передбачала, що генерал [Антон] Денікін ніколи не осягне своїх цілей, бо проти нього виступили не тільки большовики, як проти контрреволюціонера, але і всі освободжені народи, як українці, донці, кубанці, кавказські народи, які знали, що побіда [Антона] Денікіна явилась би кінцем їхньої національної і політичної свободи. Продовження затяжної горожанської війни на теренах б[увшої] Росії, анархії хаосу лежало почасти в інтересах англійської політики, бо ослаблювало експансивність російського народу на просторі Азії. Треба, однак, зазначити, що англійська політика робила натиск на [Антона] Денікіна в напрямі зміни його відношення до освободжених народів і до державного устрою тої Росії, яку мав [Антон] Денікін при сприятливих умовах створити. Англійські круги бажали бачити федеративну Росію, бо в державі з таким політичним устроєм завжди появляється боротьба між центром і окраїнами, що значно ослаблює агресивність і імперіялізм тої держави.

Відношення Англії до большовиків. Як можна було передбачити, всі спроби царських генералів покінчилися фіяском, і Англія мусила шукати нових метод так в обороті з большовиками як взагалі в розв’язанню східного питання. Большовики, віднісши побіду над всякими контрреволюційними заговорами і здобувши великі військові засоби на розбитих арміях, скріпили своє становище внутрі Росії і сталися дуже небезпечним і грізним ворогом Англії. Вони вимірювали Англії найтяжчий удар в саме серце, яким являється Індія. Большовики, припинивши війну майже на всіх фронтах, звернули увагу на Англію і Францію, які вони вважають найбільшими ворогами. Тому старалися завдати цим двом державам в першу чергу рішучий удар. До цього вони мали дійти, по заявам [Володимира] Леніна і других большовицьких провідників, через зревольтовання народів в Азії та Африці, де большовизм легко прищеплюється із-за низького рівня культури. Середником знищення Англії мала бути пропаганда комунізму на Кавказі, Малій Азії, Месопотамії, Персії і особливо в Індіях, які творять підставу грандіозности і могучости Великобритійської імперії. В цьому напрямку працювала большовицька політика дуже енергічно і з безсумнівним успіхом. Її пропаганда викликала досить великий большовицький рух, який прийняв не тільки соціяльний характер, але і національно-релігійний. Центром большовицької пропаганди на Сході являється Баку, де большовики заложили окремий університет пропаганди і зцентралізували всю діяльність комітетів, розкиданих по широких просторах Азії. В Баку відбувся також з’їзд поневолених азіятських народів, який зустрів провідника національно-мусульманського совіту [Ismail] Enver’а Paşa дуже сердечно і вітав його як героя, що має вивести поневолені Англією і Францією народи до свободи. [Ismail] Enver Paşa заключив порозуміння і союз з большовиками та, отримавши підтримку з боку турецького народа, відніс ряд побід над окупаційним військом, як грецькі, так і англійські, опинилися в тяжкому положенню і приготовані очистити зайняті території. Союзні держави, щоби рятувати свій престиж серед азійських племен, приневолені були погодитися на ревізію Севрського договору, в напрямі великих полегш[ень] для турецького народу. Це перший крок зі сторони союзних і заприязнених держав, яким вони змінили свої постанови продиктовані поконаним народам. Заколотом в колоніях англійських і французьких большовики хочуть поставити ці дві держави в таке тяжке положення, щоби не могли інтервенювати з достаточною енергією в випадку їх походу на захід з метою знищити буржуазний політичний і економічний устрій Европи. Большовицька пропаганда віднесла досить значні успіхи в Індіях і виявилася в формі народних повстань проти англійської влади.

Причини навязання торговельних переговорів з большовиками. Під вражінням успіху пропаганди на Сході і побід червоних армій над противниками на европейському фронті Англія, а слідом за нею і деякі другі держави почали торговельні переговори з Совітською Росією. Англія надіялася, що шляхом нав’язання торговельних зносин вона улагіднить большовизм в Росії і припинить грізну для неї пропаганду на Сході. Це основний, але не одинокий мотив нав’язання переговорів з Совітською Росією. Другою причиною того до смілого зі сторони Англії кроку був натиск на англійський Уряд з боку робітничих мас, які домагалися припинення економічної блокади і нав’язання економічних зносин з Совітською Росією. Англійські робітничі маси зайняли негативне становище відносно Третього інтернаціоналу і не бажають піти під диктатуру Москви. Вони відкидають большовизм для Англії, різко критикують большовицький режим, вбачають навіть близький його упадок, коли піде прийнятими досі шляхами, але, з другої сторони, вони бояться упадку революції і приходу реакції в Росії. Деякі індустріяльні круги домагалися рівнож нав’язання торгівлі з Росією, бажаючи збути великі запаси промислових виробів за ціну російського золота чи сирівців, потрібних їм для дальшого розвитку індустрії. Промислові кола Англії недвозначно виявляли побоювання, що, коли Англія не нав’яже першою торговельних зносин з Росією, то це зробить Німеччина.

Совітська Росія під тягарем повної руїни економічно-господарського життя радо пішла на переговори з Англією і проявила в них великі уступки. Большовики признали всі російські публічні і приватні довги, поробили великі концесії, запродали англійським капіталістам великі природні російські та українські багацтва. Большовики сподівалися, що за ціну тих уступок і розрахунок золотом і награбованими бриліянтами отримають потрібні їм товари і засоби для провадження дальшої війни в ціли осягнення тої мети, яку вони прийняли на себе. Вони хотіли піднестись з економічної руїни і поліпшити таким чином внутрішнє своє становище, як також позискати надламане вже довір’я російського пролетаріяту до диктатури [Володимира] Леніна і [Лева] Троцького. Провідники комунізму рахували, що тими фактами переконають робітничі маси цілого світу про доцільність, сталість і високість комуністичного устрою і про потребу заведення якнайскорійше такого ладу в їхніх країнах.

Затяжність торговельних переговорів. Торговельні переговори большовиків з Англією прийняли дуже затяжний характер і викликали масу нот з обох сторін, обвинувачуючих себе взаїмно в проволіканню, але найважніщою причиною проволікання тих переговорів було жадання англійського уряду припинити большовицьку пропаганду проти Великобританської імперії. По довгих пертрактаціях сформуловано остаточно текст торговельного договору, який формулює англійські умовини відносно большовицької пропаганди таким чином, що обі сторони будуть стримуватися від всяких ворожих акцій та не виступати одна проти другої. Кожна сторона буде стримуватися також від всякої пропаганди поза своїми кордонами проти державних установ другої сторони. Зокрема, совітський Уряд відмовляється вести всяку пропаганду і акцію в Об’єднаному Королівстві та який-небудь країні Бритійської імперії проти англійських установ. Совітський Уряд зобов’язується стримуватися від всякої посередньої і безпосередньої акції шляхом пропаганди чи яким-небудь другим, підтримувати який-небудь азійський нарід проти інтересів Бритійської імперії чи на Кавказі, Персії, Малій Азії, Афганістані чи Індії. Радянський Уряд зобов’язується заборонити російським громадянам вести індивідуально пропаганду в тому напрямку.

Усталений текст договору повіз представник сов[тської] Росії [Леонід] Красін до Москви на затвердження совітів, але до цього часу совіти зволікають з подібною постановою. З останніх нот, якими обмінялися совітський і англійський уряди, видно, що затримка лежить якраз в пункті, в якому совіти зобов’язуються не вести ворожої пропаганди. Англійський Уряд домагається від Уряду совітів, щоби якнайскорійше вирішив прийняття тексту торговельного лондонського договору і припинив большовицьку пропаганду в Азії, яку ведуть офіціяльні і неофіціяльні установи совітів. Англії залежить на тому, щоби 3-ій Інтернаціонал припинив також свою діяльність на території, як зазначено в тексті договору, але совітський Уряд на це не погоджується, заявляючи Англії, що ця організація не є установою, залежною від Совітської Республіки. Розуміється, що це звичайний викрут большовицької дипльоматії, бо кожному відомо, що 3-ій Інтернаціонал єсть в Росії синонімом совітів, теж найвищої законодавчої влади. В кожному разі треба зазначити, що текст торговельного договору прийнятий обома урядами – російським і англійським; ходить лише о гарантію в справі большовицької пропаганди в азійських краях.

Наслідки нав’язання торговельних зносин з Англією для УНР. Наслідки нав’язання торговельних переговорів Совіт[ської] Росії з Англією, а вслід за тим і торговельних зносин, являються для українського народу дуже тяжкими. Привіз краму із закордону до Росії скріпляє значно большовицький режим, бо все те зуживають вони на поліпшення становища червоної армії, з якою бореться український нарід. Між крамом большовики отримують силу залізничного і воєнного матеріялу. Нав’язання торговельних зносин з Англією означає для Совітської Росії фактичне її визнання. Англійсько-большовицькі умови своїм змістом торговельні, а характером політичні, бо для виконання їх треба взаємно обмінятись політично-економічними представниками в характері консулів. Вони відкривають большовикам прямий шлях до Европи і значно скріпляють їх міжнародне становище, що також не лежить в інтересах українського народу. Большовики поробили також англійським капіталістам великі уступки і концесії території України і обіцяли вивозити цукрові і хлібні продукти української землі. Тому Уряд УНР через дипльоматичне відомство і шляхом пропаганди ознайомлював англійський нарід і Уряд про недоцільність і безвартність торговельних переговорів з большовиками. Відповідно інструкціям Міністерства закордонних справ наші дипльоматичні представництва внесли цілий ряд нот і протестів проти нав’язання торговельних зносин з большовиками.

Дипльоматичне відомство старалось переконати великі і впливові держави, що всі їхні спроби нав’язати економічні зносини з большовиками, яких режим ненависний російському, а ще більш українському населенню в ціли отримання хліба і сирівців, скінчиться абсолютною невдачею, так як скінчились їхні спроби реставрації єдиної неділимої Росії. Україна силою свойого положення внутрішніх економічних обставин і великих природних багацтв завжди була дуже важним поставщиком Західньої Европи. Доки, одначе, не будуть унормовані на Україні відносини так, як цього бажає український нарід, який є власником тих багатих економічних джерел, а нарід неоднократно виявляв свою волю до самостійного державного життя, так довго всяка надія на отримання від його тих багатцв єсть не здійснима. Український нарід дасть і хліб, і цукор, і сирівці взамін за потрібні йому товари західної індустрії, але тільки тоді, коли не буде терпіти під чоботом червоноармійця і большовицького комісара – експлуататора. Досвід показав, що український нарід вірить тільки Урядові УНР і уважає його своїм правним представником назовні і тільки за посередництвом державного і правового апарату віддасть охоче свої величезні запаси хлібних продуктів, які так дуже потрібні Західній Европі. Акція, розвинена дипльоматичним відомством проти нав’язання торговельних зносин з большовиками, велась досить успішно і викликала деякі наслідки. Навіть серед англійських кол замічається недовір’я в цій справі до большовиків. Зараз давнійші великі противники торговельної умови з большовиками бажають перевести її якнайскорше, бо вони впевнились, що з тієї умови нічого реального не вийде; прихильникиж умови зараз не дуже настоюють на її здійсненню.

Большовики хотіли тільки скріпити своє економічне положення імпортом всякого краму з закордону, щоби відтак повести активний виступ для здійснення світової революції. Сила большовизму лежить в його активности і агресивности, яку большовики проявляють як у формі оружних акцій, так і пропаганди. Помимо ведення торговельних переговорів з Англією та иншими державами вони спритно та енергійно ведуть завзяту пропаганду, не соромлячись в своїх способах злочинної агітації, безглуздої брехні, крутійства і насильств. Помимо мирових договорів вони нападають на окраїнні народи, нищать їх національну і політичну самостійність і примушують признавати радянський устрій та федеруватись з Росією. Останній напад большовиків на демократичну Грузію, з якою вони недавно заключили мир, повинен бути пересторогою так для инших окраїнних держав, як також для держав Антанти. Ті останні особливо мусять зрозуміти всі свої дотеперішні помилки в своїх змаганнях побороти большовизм; вони мусять найти инші способи знищити його, якщо хочуть затримати так дорого куплену в останній світовій війні перемогу і як хочуть забезпечити своє існування перед грізною небезпекою.

Держави Антанти, особливож Англія, в інтересах яких лежить осягнення миру на Сході, повинні остаточно найти спосіб повалення або бодай знейтралізування большовизму в самій Московщині, де він запустив найбільш глибоко коріння. Найлегше завдати рішучий удар большовизмові безперечно на території України, якої населення досі вже доволі ясно виявило свої антибольшовицькі змагання та свою волю жити мирно у своїй власній демократичній державі.

Відношення до України. В українських справах Англія майже цілком не розбиралася і не цікавилася ними ще до початку 1919 року. Завдяки праці нашої Місії в Лондоні, а також піднесенню нашого питання в Західній Европі тепер наша справа в Англії стоїть инакше. Але все ж треба признати й підкреслити тут, бо цим в великій мірі пояснюються відношення до нас Англії, велику незорієнтованість у всьому тому, що сталося взагалі на Сході Европи, а зокрема на Україні. Англійці слабо знають нашу історію, хід нашого визвольного руху, наші економічні ресурси, і легковажать ту величезну потенціональну політичну і культурну енергію України, яка, як би в близькій будуччині не вирішилась наша справа, все ж піднесе нас на значну висоту і зробить нас одним з найважніших чинників політичного життя Східної Европи. Ті непереможні об’єктивні фактори економічного і політичного життя, які висунули нас на політичну арену, зістаються для англійців мало помітними і не беруться ними на увагу у всьому їх комплексі. Навіть в питаннях політики біжучого дня, в справі повалення большовизму Англія все ж не може переконатися в тому, що без України всі заходи в цій справі будуть даремні. До всього цього треба додати, що англійці по своїй консервативній натурі і психології не люблять докладно зупинятися над справами, що не в’яжуться тісно з їх безпосередніми інтересами або не підпадають під вироблені вже готові погляди.

Все вищезазначене рядом з несприяючими нам впливами ріжних чинників світової політики і пояснює ту невиразну, мінливу політику Англії щодо України. Відношення Англії до неї під впливом ріжних факторів постійно хиталося, переходячи від симпатій до ворожости (акредитування до українського Уряду свого військового представника п[ана] [Picton’а] Bagge в 1917 році і відношення під час українсько-польської офензиви проти большовиків). Але все ж поскільки наші стремління до самостійного державного життя вкладуються в загальну концепцію світової політики Англії, її відношення до нас не є вороже, скоріше прихильне. Теж, що ми не находимо реальної підтримки в Англії, можна пояснити цілим рядом причин: це перше всього зв’язаність Англії союзом з Францією, бажання нав’язати торговельні зносини з большовиками і вже згадана вище слаба зорієнтованість в політичній ситуації, яка утворилася взагалі на півдні б[увшої] Росії і на Україні зокрема. На з’їзді Союзу Народів англійці ставилися до нас дуже прихильно, але ця прихильність була в значній мірі викликана їхньою ворожостю до імперіялістичних тенденцій Польщі.

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 108-115.