Італія

Міжнародне становище Італії. Італія, яка виступала в світовій війні разом з Англією та Францією, разом з ними ділить і наслідки перемоги. В своїй зовнішній політиці вона йде по лінії замирення Европи і самовизначення народів. Виходячи з цих засад вона договором з Югославією в Рапалло вирішила врешті т[ак] зв[ане] адріатичне питання. Стремить також до підтримання добросусідських відносин з Грецією, так, в відомому випадкові повернення на престол в Греції Короля Constantin’а вона зайняла осібну від Англії, особливо Франції, позицію і визнала цей факт, вживаючи заходів, щоб нахилити до того і Англію. В справах Німеччини Італія находить необхідним зробити все, щоб Німеччина могла відродитися. Про це свідчить також і те, що Італія все ближче сходиться з Англією, почасти шукає шляхів до зближення з Німеччиною і все більш відходить від Франції. Згідно з останньою концепцією т[ак] зв[аної] Малої Антанти до неї буде входити і Італія (Чехословаччина – Югославія – Італія).

Становище Італії у російському питанню. Зразу по закінченню війни відношення Італії до справ б[увшої] Росії не було виразним і певним. До спроб військових антибольшовицьких груп Італія відносилась досить індиферентно, хоч офіціяльно, поскільки Італія була зв’язана з Францією і Англією і приймала участь в окупації Царгороду, представники Італії в Царгороді вели загальну лінію допомоги [Антону] Денікіну, але грали у всьому тому другорядну ролю. Правда, посилалися до [Антона] Денікіна російські полонені також із Італії, але це робилося по вимозі англійців. Скептично тут дивилися і на справу [Петра] Врангеля, і італійська преса ще до його упадку один час отверто почала висловлюватися за розділ Росії.

Тепер Італія в східноевропейському питанню займає позицію невтручання у внутрішні справи окремих країв, а також і Росії, а з другого боку, виявляє досить недвозначне бажання бачити Росію поділеною по етнографічним кордонам. Це пояснюється небезпекою російських впливів на Балканах, де Італія хотіла б грати переважну роль. Італія одна з великих держав висловилася на з’їзді Союзу Народів в Женеві за прийняття в Союз Балтійських та Кавказьких держав.

Відношення Італії до большовиків. Щодо Совітської Росії, то Італія з приходом до влади Уряду [Giovanni] Giolitti (червень [19]20 р[оку]), згідно з побажанням Парляменту і всіх політичних партій, твердо стала на точці необхідности визнання «де-факто» совітського Уряду Росії. До цього спричинилися: вплив Соціялістичної партії, бажання широких робітничих мас, тяжке економічне становище держави, яка бажала через нав’язання торговельних зносин з большовиками дістати хліба і сирівців. В вересні 1920 року уряд Італії дав згоду на приїзд до Риму офіціяльного представника совітського Уряду, обіцяючи йому всі дипльоматичні прерогативи, а також обіцяючи вислати до Москви свого представника, правда, сей обмін представниками не відбувся. Разом з тим італійський Уряд почав обговорювати з італійськими кооператорами справу організації торговельних зносин Італії з Росією (через українські порти). Пізніше Уряд Італії вживав деяких заходів до того, щоб скласти з большовиками торговий договір. На лондонській нараді в місяці грудні м[инулого] р[оку] Італія йшла разом з Англією у всіх питаннях, зв’язаних з нав’язанням комерційних зносин з Росією, граф [Carlo] Sforza бачився з [Леонідом] Красіним; і італійській Уряд дав згоду, щоби представник московського Центросоюзу в Італії виконував там обов’язки офіціяльного представника Росії. Таким робом, нема жодних сумнівів, що Італія при першій змозі зав’яже з большовиками торговельні зносини і визнає їх уряд.

Відношення до України. До України Уряд Італії завше відноситься з співчуттям, ніколи не виступаючи, однак, офіціяльно в українській справі. Не можна замовчати, що завдяки деяким несприятливим обставинам і негативним фактам, що лежали в сфері нашого внутрішнього життя, наша справа не стоїть в Італії так, як могла би стояти. Але можна сказати, що якби українська справа набрала для Італії актуальности, то вона віднеслася б до нас не инакше, як і до других держав, що повстали на території б[увшої] Росії. З політичних партій до нас відноситься дуже прихильно «Народна партія», друга по своїй численности партія Італії. Ця партія завше виступала на нашу користь. Соціялістичні партії, за виїмком партії соціялістів-реформістів, що дуже симпатизує нашій справі, всі дивляться на нас очами большовиків. Успіхи наші військові в кінці жовтня і початку листопаду м[инулого] р[оку] викликали велике заінтересування до нашої справи в політичних, комерційних і навіть урядових колах Італії. Почала вже виникати можливість і до того, щоб почати спробувати поставити наші взаємовідносини з Італією на конкретний грунт, але наші давніші невдачі, які в очах Італії через большовицькі і варшавські повідомлення набрали характеру катастрофи, змінили зацікавлення до нас деякою індиферентностю.

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 115-117.