Другий шлюб королеви Анни
Луняк Євген
При дворі французького короля завжди можна було бачити родовитих вельмож, представників великої знаті. Можна не сумніватися, що краса королеви Анни не проходила поза увагою цих графів, герцогів, маркизів, баронів. Одним з тих заможних і впливових феодалів, яких завжди можна було бачити при королівському дворі, був могутній граф Рауль де Крепі де Валуа де Вексен де Бар-сюр-Об д’Ам’єн де Вітрі де Мондідьє де Перон. Його обширні володіння майже не поступалися королівському домену.
Граф Рауль був старший за Анну (можливо на 10-15 років). Він мав репутацію безстрашного воїна, невтомного на бойовищі. Його подвиги на полі битви межували з безрозсудливістю. Війна була для нього звичним ділом, і майже весь час він проводив у походах. Його політична кар’єра почалася з опозиційного до Генріха І виступу наприкінці 1030-х рр., коли граф пристав до феодального угруповання, що збунтувалося проти законного короля. В 1041 р. Рауль був взятий у полон королівськими військами й знову склав присягу вірності Генріху І. Як не дивно, він залишався віднині вірним клятві аж до смерті свого сюзерена. В 1054 р. Рауль де Крепі хоробро бився під Мортемером на боці короля проти військ нормандського герцога Вільгельма, прозваного Бастардом – майбутнього Вільгельма Завойовника, короля Англії, зростання могутності якого дуже турбувало Генріха І. В цій битві, де французьке військо зазнало нищівної поразки, Рауль потрапив у полон до нормандців. На щастя для нього, рицар Роже Мортімерський, якому було доручено охороняти полоненого графа, посприяв його втечі. Для самого рицаря така допомога ворогові вилилася в переслідування з боку Вільгельма Завойовника. Той відібрав у нього всі маєтності, й Роже Мортімерський змушений був тікати під захист короля. Прихисток опальному рицарю надав врятований ним він полону Рауль де Крепі.
В 1057 р. граф Рауль брав участь у поході на північ. Королівські війська взяли в облогу міцну нормандську фортецю Тимер, яка незабаром була захоплена та зруйнована.
Відважного Рауля де Крепі весь час бачимо при королівському дворі. Його ім’я присутнє на багатьох документах, підписаних Генріхом І та Анною. Безумовно, на відміну від дряхліючого короля граф вигідно відрізнявся здоров’ям і відвагою. Сміливий, енергійний воїтель міг припасти до серця не одній жінці. Не могла обійти увагою уславленого рицаря і королева Анна.
Чи виник романтичний зв’язок між нею та Раулем ще до смерті Генріха І, сказати важко. Відомий історик, знавець давньоруської доби, Микола Котляр припускає, що ще до смерті законного чоловіка, взаємини між Анною та графом могли набути інтимного характеру. На користь цього свідчить відомий лист папи Миколая ІІ, де той просить королеву вгамувати свій норов і «поберегти короля» [97].
Як можна зрозуміти з цього послання, верховний понтифік, який прекрасно знав ситуацію навколо сімейних взаємин в родині французького короля, міг бути стурбований певними негараздами у стосунках між Анною та Генріхом І. Цей лист носить в цілому компліментарний характер щодо неї. Відгукуючись про королеву схвальними словами, разом з тим папа нагадував жінці, що не треба потурати спокусам плоті, бо це лише «глечик глиняний», який приховує душу вічну. Апелюючи до Святого писання, Миколай ІІ наголошував, що кожна жінка повинна шанувати й підтримувати свого чоловіка. При цьому папа римський навів цікаву аналогію, порівнявши Анну з біблійною Авігеєю, яка відзначалася надзвичайними розумом і красою та свого чоловіка «нерозумного Навала від гнівного меча Давидового неушкодженим зберегла». Як свідчать біблійні перекази, Авігея своїм красномовством зупинила розгніваного Давида, який збирався убити її чоловіка. До слова, схожість долі біблійної красуні-розумниці й Анни проявилася вже незабаром. Авігея, овдовівши, одразу вийшла заміж за Давида. Подібне бачимо в житті Анни, яка, втративши чоловіка, незабаром стала дружиною Рауля де Крепі де Валуа.
Французький історик Робер-Анрі Ботьє вважає, що натяк на можливий перелюб міститься в листі архієпископа Реймського Жерве (Гервазія) до Миколая ІІ, написаного наступного дня після смерті Генріха І. Архієпископ, який добре знав ситуацію при дворі, писав, що деякі люди порушують заведений порядок і забули сором, і це може призвести до руйнування та розподілу королівства, тож просив у верховного понтифіка поради й допомоги. Щоправда, в 1061 р. Миколай ІІ помер і в ситуацію втрутитися не зміг [98]. Втім, наскільки ці рядки стосуються Анни зрозуміти важко.
З історичних джерел знаємо, що вона була жінкою набожною, скромною. Ці її чесноти були відмічені всіма сучасниками. Адюльтер з боку жінки вважався тяжким гріхом. Тож думка про те, що Анна стала коханкою графа Рауля ще за живого чоловіка, викликає сумнів. Але, очевидно, симпатія між цими двома людьми існувала вже давно. Можливо, від’їзд овдовілої королеви до відлюдного Санліса, подалі від королівського двору та чужих очей, був узгоджений з Раулем і відкривав шлях до фактичного зближення закоханих.
Християнка могла поєднатися з чоловіком лише у законному шлюбі. Одруження Рауля та Анни, скоріше за все, відбулося в 1061 чи в 1062 році. Принаймні, можна стверджувати, що воно відбулося незабаром після смерті Генріха І. Всі автори поміщають інформації про одруження Анни та Рауля одразу після смерті її першого чоловіка.
В хроніці Кларія, ченця монастиря святого Петра Живого Санського, читаємо: «Король Генріх помер… і був похований в базиліці святого Дионісія. Граф Рауль, його кузен, взяв за жінку його вдову, що суперечило людському праву та закону божественному» [99]. Інша середньовічна хроніка, що належить перу абата Гіберта Ножанського свідчить про те ж. Коли король помер, Анна поєдналася шлюбом з графом Раулем [100]. Те ж саме написане в анонімній «Історії Франкській» початку ХІІ ст. [101] Подібні рядки можна знайти в хроніці Гуго Флорийського, початку ХІІ ст., хоча й без засудження цього шлюбу: «Філіпп посів королівство Франкське року втілення Господнього 1059 й правив близько 40 років. Його мати Анна після смерті Генріха вийшла заміж вдруге за графа Рауля, людину шляхетну та доблесну» [102].
Під час однієї з прогулянок околицями улюбленого Санліса королева-вдова була викрадена людьми Рауля та привезена у його замок. Тут вони обвінчалися. Не можна стверджувати, чи була на цей зухвалий і відчайдушний крок графа попередня домовленість з Анною, чи це викрадення та одруження відбулося всупереч її волі. Безсумнівно одне, цей карколомний акт сколихнув все королівство, викликавши грандіозний суспільний скандал, резонанс від якого прокотився сусідніми державами та викликав осуд Ватикану.
Розберемося докладніше з причиною такого галасу навколо одруження Анни та Генріха. По-перше, цей шлюб відбувся між між людьми загальновідомими. По-друге, королева, яку раніше всі шанували за скромність і богобоязливість, залишивши своїх дітей, майже одразу після смерті законного чоловіка, вийшла заміж за одного зі своїх підданих. По-третє, й це найголовніше, Рауль де Крепі вже перебував у шлюбі, а отже, його одруження з Анною було незаконним.
До шлюбу з Анною граф був вже одружений двічі. Його першою жінкою була Адель (Аделаїза, Еліза, Адельгейда) де Бар-сюр-Об, завдяки якій він прилучив нові землі до своїх володінь. Від шлюбу з нею він мав синів Готьє і Симона та дочок Аделаїду, Елізабет та Адель. Овдовівши близько 1054 р., Рауль одружився вдруге з Аліенорою де Мондідьє де Перон. Цей шлюб йому дозволив ще більше округлити свої володіння, й це мабуть було головною його причиною. Друга дружина графа, наділена хроністами кепкуватим прізвиськом Гаквенеза («Дилда») [103], очевидно, не викликала у Рауля жодних амурних почуттів. Свідчення про дітей у них відсутні.
Таким чином, шлюб з Анною для Рауля був третім, і укладений він був за життя другої законної жінки, яку граф вигнав, звинувативши у перелюбі [104]. Це було кричуще порушення норм законності та моралі.
Вже згадуваний архієпископ реймський Жерве написав листа папі Олександру ІІ, наступнику Миколая ІІ, який помер 27 липня 1061 р., із скаргою на порушення християнських норм Анною та Раулем: «Господарю та батьку Олександру, святого апостольського престолу понтифіку, Гервазій, милістю Божою Реймський архієпископ, світу цього бурхливого церкви Божої старанному управителю, а також врат вічних блаженства счастливого хранителю, пише. Королівство наше в немалому сум’ятті перебуває. Бо королева наша за графа Родульфа заміж вийшла, через що король наш дуже страждає. Опікуни також це тяжко переносять. Через цю причину мені така велика печаль їхньою нерозумністю зроблена. Бо, як на мене, це місце, сповнене багатств, палким бажанням може до біди бути доведене… Від імені дружини справжньої графа Родульфа, яка вас молить про батьківську допомогу, бо чоловіком була несправедливо залишена, звертаюся, і вирішити це діло вас благаємо…» [105].
Отримавши лист від реймського архієпископа Жерве, Олександр ІІ, хоч і був зайнятий тоді війною зі своїм конкурентом за тіару – антипапою Гонорієм ІІ, не міг не відгукнутися на таке кричуще беззаконня. Він відправив своїх людей розібратися на місці із норовливим графом. Ті, від імені святого апостольського престолу, наказали тому віддалити Анну та повернути собі законну дружину. Але він навідріз відмовився підкорятися папській волі. Як наслідок, папа змушений був оголосити Раулю відлучення від церкви.
Хоча таке покарання здавалося жахливим у ті часи, Рауль фактично проігнорував страшне повідомлення, продовжуючи спокійно жити у своєму замку разом з Анною. Як не дивно, сама винуватиця цього сум’яття уникла релігійного переслідування, проте зажила в своїй державі негарної слави. Незважаючи на це, час від часу підписи Анни з’являються в державних актах. Щоправда, тут вона вже позначається не як королева, а як мати Філіппа І. Останній документ підписаний нею у якості королеви датується 1063 р. Саме він містить загальновідомий кириличний підпис Анни. Більше у держаних документах своєї епохи Анна королевою не титулувалася.
Активніше втрутитися в скандальну справу Олександру ІІ завадила його запекла війна з уже згадуваним антипапою Гонорієм ІІ. Обмежившись формальним відлученням порушника спокою від церкви, Рим на деякий час задовольнився цим кроком. Це дозволило Раулю у своїх документах відкрито називати Анну своєю дружиною. Зокрема, в грамоті виданій графом на честь капітула святої Марії Ам’єнської в 1069 р. він називає її саме так. Очевидно, на той час його попередня дружина вже померла і відлучення було зняте. У тексті документу вказано: «Hac autem cartula mea manu atque uxoris meae Annae» («Отже ця хартія моєю рукою, а також дружини моєї Анни [підписана]»). Після підпису Рауля в хартії значиться «Anna uxor ejus» («Анна – дружина його») [106]. Оскільки документ підписаний також представниками церкви, можна розуміти, що відлучення на той час з графа вже було зняте. Бо наступного року він вже при дворі Філіппа І й підписує разом з молодим королем важливі державні папери. Він залишається наближеним до монарха до своєї смерті 8 вересня 1074 р. (за іншими даними – 23 лютого того року). Тіло непокірного та норовливого графа було поховане у церкві святого Петра в Мондідьє [107].
Овдовівши вдруге, Анна повернулася до двору свого сина. В 1075 р. вона поставила свій підпис на грамоті щодо абатства Понлевуа. Біля її підпису значиться «Signum Annae matris Philippi Regis» («підпис Анни, матері короля Філіппа»). Титул королеви відсутній. Тепер королевою величали іншу. В 1072 р. Філіпп І одружився з юною Бертою Голландською (або Бертою Фризькою), якій на час весілля виповнилося лише 14-16 років. Отже, офіційною королевою тепер була вона. Цей шлюб став наслідком невдалого походу проти Роберта І Фриза, що посів графтво Фландрію. Щоб скріпити мир з колишнім ворогом, Філіпп І одружився з його падчіркою Бертою.
Цікаво відмітити, в 1092 р. Філіпп І вчинить майже теж саме, що й граф Рауль, тільки в гіршому вигляді. Після двох десятиріч подружнього життя він віддалить від себе законну дружину та матір своїх дітей заради шлюбу з Бертрадою де Монфор, яка вже була заміжньою за графом Фульком Анжуйським. Викравши жінку у її чоловіка, король обвінчався з нею. Категоричні протести духовенства проти цього протиправного шлюбу були ним проігноровані, і незабаром король Франції був відлучений від церкви. Згодом він, щоправда, погодився розлучитися з Бертрадою, й відлучення з нього було зняте, але своєї обіцянки Філіпп І так і не виконав, продовжуючи жити з нею як з дружиною. Саме через відлучення король не зміг взяти участі у Першому хрестовому поході, одним з лідерів якого став його брат Гуго.
Примітки
97. Історія України в особах: ІХ-ХVІІІ ст… – С.70.
98. Bauthier, Robert-Henri. Anne de Kiev… – Р.556.
99. Chronicon Sancti Petri Vivi Senonensis // Bibliotheque historique de L’YONNE ou Collection de legends, chroniques et documents divers pour server a l’histoire des differentes contrees qui forment aujourd’hui ce department. – Tome II. – Auxerre: Perriquet et Rouille, imprimeurs de la societe; Paris: Didron, 1863. – Р.507.
100. Labanoff de Rostoff, Alexandre. Recueil de pièces historiques… – P.ХV.
101. Ex Historiae Francicae // Monumenta Germaniae historica. Inde ab anno Christi quincentesimo usque ad annum millesimum et quingentesimum. Scriptorum. Tomus 26. – Leipzig: Verlag Karl W.Hiersemann, 1925. – P.61.
102. Hugonis liber qui modernuorum regum francorum continent actus // Monumenta Germaniae historica. Inde ab anno Christi quincentesimo usque ad annum millesimum et quingentesimum. Scriptorum. Tomus 9. – Leipzig: Verlag Karl W.Hiersemann, 1925. – P.388-389.
103. Bauthier, Robert-Henri. Anne de Kiev… – Р.554.
104. Labanoff de Rostoff, Alexandre. Recueil de pièces historiques… – P.ХV.
105. Ibid. – P.31-32.
106. Labanoff de Rostoff, Alexandre. Recueil de pièces historiques… – P.35.
107. Bauthier, Robert-Henri. Anne de Kiev… – Р.559.