Подорож до джерела віри

Любов Ананасова

Музей книги і друкарства України

Дід першого українського вченого-орієнталіста, мандрівника і письменника Василя Григоровича Григоровича-Барського мав прізвище Григорович і був родом з-під містечка Бара на Поділлі. Близько 1648 року він з дружиною та дітьми оселився у Літках на Десні під Києвом, де 1 січня 1701 р. й народився Василь.

Згодом Григорій Григорович, батько Василя, перебрався до Києва, сім'я мешкала спочатку на Печерській слобідці, а потім на Подолі, біля церкви Успіння Богородиці Пирогощої. Тут зосереджувалося ремісниче і торгове життя міста, тут знаходилася знаменита Академія, яка здавна славилася своїми професорами та учнями і до якої тягнулося студентство з усієї Слов'янщини. Мати дуже не хотіла, щоб її сини Василь та Іван стали крамарями, як батько, й заохочувала їх вчитися, не обмежуючись парафіяльною школою.

Як згадував пізніше молодший брат Іван, видатний київський архітектор, Василь з дитинства був «допитливий» та «мав охоту бачити чужі країни». 1715 року він вступив до Києво-Могилянської академії, у 1721-му вже перейшов на останній, богословсько-філософський курс, проте його не прослухав – завадила хвороба. Через неї Василь був змушений припинити навчання й разом зі своїм товаришем Іустином Леницьким рушити до Львова, сподіваючись, що місцеві лікарі, про яких йшла гучна слава, зцілять його хвору ногу. 20 липня 1723 р. обидва студенти відправилися у Львів, де поступили до єзуїтського колегіуму під ім'ям братів Барських. Проте невдовзі обман було викрито, і Василь Григорович-Барський вирушив у довгу подорож, завівши щоденника й занотовуючи у ньому кожну подробицю усіх своїх довгих мандрів.

Обкладинка видання 1885 р.	Гроб Христов у Єрусалимі. Рисунок В.Григоровича-Барського

Протягом 1724-1747 рр. «ступаніем своїм и пядію» Василь пройшов Угорщину, Австрію, Італію, Грецію, Єгипет, Палестину, Сирію та чимало інших земель. Він прагнув вражень і знань. «Ідеже бо ученіє, – пише він, – тамо просвещеніє ума, тамо познаніє істини: а ідеже познаніє істини, тамо мудрість божія; а ідеже мудрість божія, тамо добродетель». Пішохід мав слабке здоров'я, але, прямуючи до своєї мети, йшов пішки день у день, долаючи тисячі верст під палючим сонцем і в холод. Він був цілковито позбавлений потягу до збагачення, його скарбом були щоденник і кілька дорогих йому книжок.

Звичайно, подорож Григоровича-Барського була паломництвом до Святих місць, однак їх опис – це лише частка великої за обсягом розповіді про країни та міста Європи, Близького Сходу, Єгипту, де довелося побувати мандрівникові за 24 роки. Свої нотатки він завершує описом афонських монастирів. Це був жовтень 1744 року, і залишалося Василю Григоровичу жити усього три роки. Сподіваючись повернутися в Україну, він приїхав до Константинополя, але з російським послом А. І. Неплюєвим спільної мови не знайшов.

Григорович-Барський спішно залишив столицю Туреччини і пішов до рідної землі. Осінь 1746-го і зиму 1747 року він перебув у Бухаресті, де тяжко занедужав. Лише восени 1747-го повернувся до батьківського порогу.

Храм Воскресіння Христова. Рисунок В.Григоровича-Барського	Монастир св.Якова. Рисунок В.Григоровича-Барського

В одному з документів, виданому мандрівникові на Кіпрі 1737 року і принесеному ним у Київ, описано зовнішність мандрівника: «Василь Григорович чернець зросту високого, обличчям смуглявий, очі світло-карі, брови густі, чорні, зрослися разом». Подібний, але набагато виразніший опис, зроблений його братом Іваном: «Зросту високого, волосся на голові й бороді чорне, без усякої сивини, обличчям смуглявий, тілом дорідний, брови чорні, високі, великі й майже разом зійшлися, очі гострі, карі, ніс короткий; як одягом, так і вимовою та статурою схожий був на грека». Відзначив молодший брат і те, що старший – «вдачі веселої та жартівливої, цікавиться всякими науками і мистецтвами, а найбільше малюванням».

Подорожуючи країнами, Григорович-Барський досить успішно вивчав різні мови, знав латину, грецьку та арабську. Після повернення додому мав намір викладати іноземні мови у Києво-Могилянській академії, але тяжка хвороба не дозволила втілити задуми: лише місяць прожив він у Києві.

7 жовтня 1747 р. Василь Григорович-Барський помер і був з почестями похований у Братському монастирі, біля вівтаря соборної церкви, де пізніше було прикріплено чавунну пам'ятну дошку з віршованою епітафією, складеною письменником, істориком і першим видавцем рукописів українського мандрівника Василем Рубаном (1742-1795). Могила Григоровича-Барського не збереглася, як і Братський монастир, зруйнований 1935 року.

Рукопис Василя Григоровича тривалий час знаходився у його матері, а потім у брата Івана й поширювався у багатьох списках, проте найповніших списків було відомо лише три. У 1797 році рукопис потрапив до відомого колекціонера давніх писемних пам'яток та книг І. М. Царського, а відтак до знаного бібліомана графа О. С. Уварова. Подальший шлях рукопису невідомий, але згодом він був виявлений серед нерозібраних матеріалів ЦНБ України, де тепер зберігається в Інституті рукописів.

Вперше записки Григоровича-Барського були видані під редакцією В. Рубана у С.-Петербурзі 1778 року у двох частинах під назвою «Пешеходца Василия Григоровича-Барского-Плаки-Албова, уроженца киевского, монаха антиохийского, путешествие к Святым местам в Европе, Азии и Африке находящимся, предпринятое в 1723 и оконченное в 1747 году, им самим писанное». Книга зацікавила читачів і згодом перевидавалася ще кілька разів.

У колекції Музею книги і друкарства України зберігається книга, «видана третім тисненням» у 1793 році коштом Імператорської Академії наук. Обсяг цього великоформатного стародруку 796 сторінок. Є й п'яте видання 1819 року на 391 сторінці.

Пізніше щоденником Григоровича-Барського зацікавився російський історик і бібліограф Микола Барсуков (1838-1906), який використав авторський рукопис, розшукав листи, додаткові документи й малюнки автора. Записки з'явилися друком у 1885-1887 рр. й склали чотири ілюстровані томи під загальною назвою «Странствования Василья Григоровича-Барского по Святым местам Востока с 1723 по 1747 г.»

Видання було здійснено Православним Палестинським товариством за правдивим рукописом. М. П. Барсукову належать редагування видання, передмова, коментарі та словник старослов'янських та українських слів.

Барсуков зазначав, що всього існувало 148 авторських малюнків, деякі з них збереглися в копіях, кілька було втрачено. Крім малюнків, збереглися ще 12 листів Григоровича-Барського в альбомі, який належав графу Уварову, та 48 різних документів. На досить майстерно виконаних малюнках можна побачити зображення окремих архітектурних деталей храмів та монастирів, є кілька портретів. Це цікаве видання представлене у Музеї в повному обсязі.

Видавці записок Григоровича-Барського кваліфікували його твір як паломницький. Відвідавши усі пов'язані з історією християнства найвідоміші місця, мандрівник описав їх значно докладніше і повніше, ніж його попередники.

2000 року «Мандри по Святих місцях Сходу з 1723 по 1747 рік» вперше в Україні видало сучасною українською мовою видавництво Соломії Павличко «Основи». Книгу Василя Григоровича-Барського переклав з давньоукраїнської Петро Білоус. Видання було здійснено за Національною програмою випуску соціально значущих видань. Примірник книги теж зберігається у фондах Музею книги і друкарства України.

Опубліковано : Купола (Київ), 2006 р., вип. 3, c. 45 – 47.