100-річний ювілей майстра художньої кераміки

Ірина Бекетова

Музей українського народного
декоративного мистецтва

Народний художник України Дмитро Головко належить до видатних митців яскравої індивідуальності. Він збагатив скарбницю декоративного мистецтва новим різновидом традиційного фігурного посуду і одним з перших серед керамістів знайшов йому нове призначення. Його творчість має двоєдину основу і становить сплав типових рис традиційного національного гончарства з новими якостями, набутими внаслідок фахової освіти майстра.

Шлях Дмитра Федоровича Головка (6.11.1905 – 29.06.1978) у мистецтво розпочався в місті Умані на Черкащині. Цей край чарівної природи та багатої історичної спадщин и здавна славився щедрістю народної творчості: вишивками, килимарством, ткацтвом, настінними розписами, гончарством.

Захоплення народним мистецтвом виникло у Дмитра Головка у дитячі та шкільні роки. Він вивчав малюнок, декоративні розписи, ліплення, а базовими знаннями з кераміки оволодів у гончарній майстерні та Уманській дворічній школі народного мистецтва імені Т. Шевченка (1920-1922). Далі були роки навчання в Межигір'ї, де на подвір'ї відомої Межигірської фаянсової фабрики з 1920 року діяла школа-майстерня, яка згодом переросла в Художньо-керамічний технікум, а з 1928-го стала Київським технологічним інститутом кераміки і скла. Саме тут Дмитро Федорович отримав спеціальність інженера-технолога. Це був період творчих пошуків та участі у перших виставках (1923). Його роботи у наступні роки свідчать про формування певного творчого діапазону, визначення симпатій та прагнень у мистецтві.

У довоєнні роки Д. Ф. Головко, не забуваючи про гончарний круг, переважно працював у промисловій кераміці, на будівництві, на металургійних виробництвах.

Як самобутній художник Дмитро Федорович заявив про себе на повну силу наприкінці 1940-х років. Зосередивши увагу на монументально-декоративних якостях народного гончарства, на скульптурних та емоційно-образних можливостях фігурних посудин, майстер невпинно та цілеспрямовано експериментував у техніко-технологічному напрямку мистецтва кераміки. На кінець 1950-х років він створив вагому низку творів, без яких сьогодні неможливо уявити українське декоративне мистецтво. Протягом 1960-70-х років майстер став загально визнаним авторитетом у галузі декоративного напрямку кераміки.

Упродовж всього життя Д. Ф. Головко відстоював позиції суто рукотворного способу виготовлення кераміки. Найдрібніші деталі декору він точив на гончарному крузі. Одночасно саме він на початку 1950-х запропонував масове тиражування композиційно складних фігурних посудин способом лиття. Тиражовано понад 20 творів митця, вони стали доступніші широкому колу шанувальників.

Найкраще із створеного майстром зберігається у багатьох музеях, приватних збірках. Його твори з незмінним успіхом експонувалися на виставках в Болгарії, Італії, Канаді, Данії, США, Норвегії, Німеччині, Польщі, Чехії, Єгипті, Фінляндії, Франції, Японії, на Кубі. На Міжнародній виставці сучасної кераміки у Празі (Чехія, 1962) та на Міжнародному конкурсі художньої кераміки в Фаенце (Італія, 1969) твори Головка отримали золоті медалі.

Музей українського народного декоративного мистецтва володіє значною колекцією неповторної спадщини художника. Збірка різноманітна, охоплює тридцятирічний період творчості митця з повоєнних часів до 1975 року. На виставці до 100-річчя з дня народження видатного майстра було представлено усе багатство його творчого доробку: великі декоративні фігурні посудини та скульптура, традиційні українські посудини – плескачі та куманці, вази та малі скульптурні форми. Кожен з пишних баранців, дивовижних козликів, струнких оленів має своє неповторне обличчя, свій характер. Добрий казкар магією свого таланту та великої праці оживив їх, вклавши в них свою душу знання, уміння.

Творчість Дмитра Головка – своєрідне та дивовижно багатогранне явище, а невтомна фантазія гідна подиву. Живильним джерелом його творчості є естетичний ідеал, що походить від рідної землі й української пісні, від народної мудрості.

Опубліковано : Купола (Київ), 2006 р., вип. 3, c. 76 – 77.