2.8.2.3. В кігтях чорного орла. Київський Поділ у вересні 1941-листопаді 1943 р.
Парнікоза І.Ю.
На Подолі в порівнянні з передвоєнним періодом перейменування зводилися до повернення історичних назв. Зокрема вулиці Фрунзе повернуто історичну назву Кирилівська, вулиці Шолома Алейхема – історичну назву Костянтинівська, вулиці Переца – історичну назву Межигірська, вулиці імені Комсомолу – історичну назву Спаська, Червона площа стала знову Контрактовою, натомість вул. Революції (суч. Сагайдачного) почала носити назву доктора Тодта. На мапі Подолу 1943 р. додатково зазначена вул. Притисько-Микільська. Зазначений паром та пароплавна пристань, що сполучали Поділ та Труханів острів.
М.М. Шулькевич та Т.Д. Дмитренко (1978) пишуть, що під час Другої світової війни війни КРЕС на Рибальському півострові була зруйнована. Проте не зрозуміло: чи відступаючими раянськими частинами, чи відступаючими німцями? Скоріше за все і тими і іншими.
Під час окупації в Києві (зокрема на Подолі поновив свою діяльність трамвай. Експлуатація фунікулера була відновлена не пізніш як 8 жовтня 1941 року. Фунікулер споживав дуже мало електроенергії, тому його робота не припинялася. 12 травня 1942 року, у зв'язку зі скороченням комендантської години (вуличний рух тепер був дозволений до 21:00), роботу фунікулера було подовжено до 20:00. За 1942–1943 фінансові роки (з квітня 1942 по березень 1943 року) фунікулер перевіз 1,050 млн пасажирів — майже вдвічі більше від запланованого. За останній день цього періоду, 31 березня 1943 року, касова виручка фунікулера сягнула 1100 карбованців, що відповідало приблизно двом із половиною тисячам пасажирів. Провадилися регулярні випробування механізмів фунікулера на міцність: вагон завантажували баластом вагою 8 тонн (удвічі більше розрахункового навантаження, що відповідало вазі 60 пасажирів) і відчіпляли канат. Автоматичні гальма захоплювали рейки й вагон зупинявся ().
Рис. 2.8.2.3.1. Поділ на аерофотозйомці 1941 р.
Рис. 2.8.2.3.2. Поділ на німецькій мапі, 1943 р.
З початком німецької окупації відновилася служба у деяких київських церквах, зокрема на Подолі: в Іллінській, Миколи Набережного, Покровській та Хрестовоздвиженській, а також знову був відкритий Флорівський монастир. З 1942 р. його настоятельницею була Флавія (Тищенко). Настоятель Покровської церкви протоієрей Олексій Глаголєв зробив храм осередком спасіння євреїв, дорослих та дітей, від загибелі. В часи окупації храм належав «автономістам». В синагозі Розенберга на Щекавицькій, 29 німці влаштували стайні (Храми Києва, 2001).
Під час війни церква Миколи Притиска вдруге втратила свій купол, що звалився вниз після бомбардувань, а в її товстих високих стінах утворилися небезпечні тріщини (Манчук, 2007).