2.8.2.2. Доля військовополонених та оточенців, вересень 1941- листопад 1943 р.
Парнікоза І.Ю.
Галина Миколаївна Краснова – мешканка Передмостової Слобідки, згадує, як одразу після захоплення Києва німцями, через Венеціанський острів потягнулися на Дарницю довгі похмурі колони військовополонених червоноармійців.
Рис. 2.8.2.2.1. Радянські військовополонені на Дарницькому шосе, за ()
Рис. 2.8.2.2.2. Радянські військовополонені у Дарницькому концентраційному таборі за (Малаков, 2005)
Згадує Святослав Боженко:
«Восени 1941 р. по Броварському шосе через тимчасовий понтонний міст через Русанівку гнали тисячі військовополонених. Нам, хлопчикам, наші мами дали картоплю та нарзіані скибки гарбуза. Ми сиділи на парканах і кидали це полоненим. Німецькі конвоїри зганяли нас, і розліталися ми як горобці, але незабаром знову були на парканах. Діти не завжди розуміють страх. Наш сад був густо зарослий кущами смородини і одним кутом підходив близько до шляху, що звертав коло Броварського шосе, коло Сагайдачної вулиці на той тимчасовий понтонний міст. Раптом у наші двері хтось постукав і на питання сказав: «Тьотя впустіть!» а потім «я з полону втік». Мама налила у балію води, він вмився. Мама дала йому батькові штани, сорочку та піджак. Послала мене до сусідів попросити бритву для гоління. Бо батько був тоді у місті і забрав бритву з собою. Поголившись він став невпізнаним. Мама сказала, що ми живемо біля великого шляху, часто німці без жодного поводу заходять в хату та щось шукають, тут стало небезпечно, ідіть далі від цього шляху углиб. Мати його поблагословила і він пішов».
Рис. 2.8.2.2.3. Пам’ятник на місці Дарницького концентраційного табору, фото І. Парнікози
Рис. 2.8.2.2.4. Пам’ятник Дарницькому концтабору біля Дарницького вокзалу фото І. Парнікози
Та далеко не всім так щастило. У нелюдських умовах Дарницького концентраційного табору № 339 (Stalag 339 Kiew-Darniza) згинуло 68 тис. радянських військовополонених. Трагедія табору та героїчної допомоги киян ув’язненим докладно описана у виданій 2001 р. Стефанією Цакун (пенсіонеркою за власні кошти) книзі «Мужність Нескорених» (). А шокуючи подробиці того, як «надлюди», а насправді – недолюдки, масово знищували радянських полонених у фільтраційних військових таборах, див. Rybak, 2009, та .
Потрапив у полон і В.Л. Томаров, який відповідав за підрив мосту ім. Є. Бош. Він був відправлений у табір для військовополонених на вул. Керосинній (сучасна вул. Шолуденка), звідти він втік до рідних на острів.
В Києві опинився і М. Внуков. Тривожні повідомлення Радянського інформбюро про бої на Київському напрямку призвели його до рішення повернутися з евакуації та зайняти місце у рядах оборонців Києва. Дістався він до приміських селищ тоді, коли радянські частини вже залишили Київ. Долучився до одного підрозділу, разом проривалися з оточення, але невдало. Довгий час ховався у Броварському лісі і лише пізньої осені з'явився вдома.
Рис. 2.8.2.2.5. Пам’ятник Дарницькому концтабору на розі Харківського шосе і вулиці Сімферопольської, фото І. Парнікози
Рис. 2.8.2.2.6. Зірваний міст ім. Є. Бош, 19.09.1941 р., за ()
О. Стахорський у боях під Борисполем був поранений у ногу та потрапив у полон. Утримувався у Гоголівському концтаборі. Стара жінка – Голубиха з острова розшуковувала свого сина і випадково натрапила на Стахорського. Схудлий, страшний – ледь впізнала хлопця за колючим дротом. Наступного дня з’явилася мати – Марія Михайлівна, та за махорку виміняла сина в охорони (Ясев, де Воронцов, архів В.І. Дзівалтовського).
В полон потрапили і моряки Пінської військової флотилії. Зокрема, Танана Петро Федорович – старший червонофлотець, 1-ший наводчик кормової гармати КЧ «Верный» згадує:
«Ранком, приблизно в 9-10 годин, під’їхала фашистська санітарна карета і під керівництвом німецького офіцера наші цивільні (скоріше полонені) взяли носилки і піднесли до катафалку. Я сподівався, що в лікарню чи вже на розстріл, але відправили мене на Сирець, на вул. Керосинну за колючий дріт. Але все ж не загальний табір, а в окремий барак де розміщувалися командири. Фашистський курорт, чи вірніше – голодна смерть».
П. Танана зміг втекти за табору і з великими труднощами дістатися до Канева (Спичаков, 2009).
Згідно спогадам людей, які пережили окупацію в Києві, на розі сучасних проспекту Гагаріна та вулиці Павла Усенко на Дарниці німці створили невеликий табір, куди відбирали працеспроможних полонених. Щоранку їх під конвоєм з вівчарками водили на відновлення зруйнованих об’єктів на лівому березі (Приходько та ін., 2016).
10 січня 1942 р. в мороз 37ºС з Дарницького концтабору до Бабиного яру на розстріл прогнали матросів Пінської військової флотилії ().
Рис. 2.8.2.2.7. Моряків ведуть на страту, малюнок Г. Малакова, за (Спичаков, 2009)
