2.8.2.6. Лівобережна заплава Дніпра у Києві в період німецької окупації Києва, вересень 1941-листопад 1943 р.
Парнікоза І.Ю.
Села київського лівобережжя були окуповані німцями 19-20 вересня 1941 р. За час окупації 487 мешканців Вигурівщини та Троєщини були вивезені на роботи до Німеччини. Поблизу с. Вигурівщини діяв партизанський загін під проводом Г.І. Кузьменка та М.О. Світличного (). Втім докладніших відомостей про його дії нам відшукати не вдалося.
Одна з німецьких мап 1943 р. подає назви вулиць для Воскресенської Cлобідки: Оболонська, Шевченківська (найбільша вздовж озера Радунка), Муромецька, Радунська вулиця та провулок, Броварська, Солорщска (спотворено?).
Рис. 2.8.2.6.3. Вид на Передмостову Слобідку, кінець травня 1942 р. (Фото з мережі)
Рис. 2.8.2.6.4. Вид на Передмостову Слобідку, літо 1942 р. (Фото з мережі)
У випадку Передмостової Слобідки на мапі 1943 р. лише колишній проспект Першого Травня за німців перейменований на Чернігівське шосе. Інших політичних назв тут не було. Аналіз наявних на мапі вулиць демонструє, що їх наведено менше ніж в 1935 р. і деякі з них раніше не згадувалися. Зазначені Андріївська, Дніпровська, Дніпровський Вал, Олексіївська, та Олексіївський, Дніпровський та Андріївський провулки, Тургенівська, Аскольдова, Германівська, Пушкінська, Набережна, Передмостова, Південна, Північна, Гоголівська, Трахтемирівська (?), Московська, Некрасівська, Київська, Родіонівська, Тарасівська, Лермонтівська, Передмостова, Передмостовий провулок, Рибальська, Шевченківська, Ірпінська (?), Михайлівська, Мільйонна, Успенська, Ново-Прорізна, Старо-Пушкінська, Хуторська та Євгенівський провулок.
Рис. 2.8.2.6.6. Зображення Передмостової Слобідки з вуличною мережею на Венеціанському острові у Києві, німецька мапа 1943 р.
З осені 1941 р. на Передмостовій Слобідці у колишньому приміщенні церкви відкрилася православна молельня (Ковалинский, 2008).
На німецькій мапі 1943 р. наявна також тогочасна топонміка Микільської Слобідки: вул. Боярська (перейменована Сагайдачного – напевне німці не розібралися хто то був), перед нею показана вулиця Русанівська, Кладовищенська, Полігонна, Ново-Полігонна, Дерев’яна, Почашна (імовірно Почайна?), Шкільна, Кооперативна, Долобецька, 323 Нова, 300 Нова, 302 Нова, 334 Нова, Планірна алея (підписана не транслітерацією як скрізь, а німецькою Planir Gasse), Больнична, Ново Планірна, 337, 335 Нова, 336 Нова, Лосьова, Увятицька, Лисенка, Ярмаркова (в районі відповідної площі?), Петрівська, Чорнобильська та Ланцюгова. Вулицю ІІІ Інтернаціоналу, що веде з Микільської Слобідки на Дарницю, перейменували на Старо-Дарницьке шосе. Станом на 1943 р. на східній околиці Слобідки показана лікарня (передвоєнна поліклініка).
Рис. 2.8.2.6.7. Зірваний Русанівський міст, фото 1944 р.
Рис. 2.8.2.6.8. Німецький вояк на Русанівському мосту пильнує зброю свого підрозіділу, за (Малаков, 2010)
На кладовищі Микільської Слобідки, яке розташовувалося на місці суч. скверу по вул. митрополита А. Шептицького було встановлено пам'ятник на могилі цивільних українців – жертв радянського нальоту на Київ 10 червня 1943 р.(). Цей пам'ятник був виявлений під час ремонтних робіт і наразі встановлений у тутешньому сквері.
На Кухмістерській Слобідці на тій же мапі відмічені Кухмістерський проїзд, Трипільська вулиця, Трипільський провулок, Кухмістерський приплав, Канівська вулиця, вулиця Юрія Федьковича (на північному кінці якої церква). Порівняння цих назв з довоєнними з німецького плану 1941 р., свідчить, що всі головні вулиці в рамках декомунізації змінили назви. На хуторі Березняк – на схід від озера Тельбін позначені вулиці Заозерна, Шевченка, Короленка та Залізнична.
На німецькій мапі 1943 р. показані побудовані перед війною завод штучного волокна та початки Аварійного селища та Соцміста, проте без підписів назв вулиць. Відомо також, що будинок, який наразі знаходиться за адресою бульвар Верховної Ради, 13, німці на початку окупації облаштували під склади. Тут же було призначене місце здачі мешканцями Дарницького району радіоприймачів та зброї, про що в перші дні окупації видав розпорядження комендант Києва. Населенню треба було пристосовуватися до нових умов, шукати якийсь заробіток. Багато людей пішли на відновлення знищених радянськими військами мостів (Приходько та ін., 2016).
На Старій Дарниці підписано Старо-Дарницьке шосе (колишня вул. ІІІ Інтернаціоналу, що сполучає Дарницю та Микільську Слобідку, вул. Лісова, провулок Лісовий та провулок Гоголівський. На північний-схід від Старої Дарниці підписаний хутір Ліски. На мапі на захід від Старої Дарниці показано побудовані перед війною гуморегенераторний завод (на півночі) та Фанерний завод – на півдні. Біля останнього виникло селище Фанерне (на мапі не підписане). Для нього вказано вулиці: Петрівська, Промислова, Робітнича, Фанерна, Дачна та провулок Вечірній. В Новій Дарниці (що має квадратне планування) підписано широтні вулиці: вул. Євгена Плужника, Бортницька, Ольгинська, Миколаївська, Олексіївська, Маріїнинська, Глібова, Середня, Новодарницька, Підлісна та Лісова вулиці, довготні: Червоної гвардії, (залишалася), Санаторна, Паркова, Кооперації, Григорія Сковороди, Західно-Межова. Позняківське шосе зв’язувало Нову Дарницю та Позняки.
На хуторі Шевченка позначені 189 Нова вулиця, 40 Нова вулиця, 202 Нова, 41 Нова, 53 Нова, 42 Нова, 97 Нова, 50 Нова, 52 Нова, Театральна, Шевченківська, Київська та Машиністів. Вулиця Весняна зв’язувала його з сусіднім Червоним хутором. В останньому позначено вулиці Мостова, та пронумеровані як 233-241 Нова вулиця. Напевне, в передвоєнний період їм не встигли надати назви?
У випадку Позняків на мапі 1943 р. ми також бачимо назви вулиць. Для Нових Позняків (на північ від Позняківської затоки): Тихий провулок, вулиця Заплавна, Перехресна вулиця, Низинна, Житомирська, Сінокісна, Селянська, Кооперативна та Дарницька вулиці. Для розташованих на південь від затоки Старих Позняків: вулиці Українська, Рибальська, Осокорківська, Позняківська, Тарасівська, Заливна, Дніпровська, Червона, Лугова, Чумацька, Московська та Некрасівська.
На кладовищі с. Осокорки збереглося поховання Коржа Трофима Івановича, як свідчить напис на нагробку вбитого німцями на 57 році життя 23 вересня 1943 р. (див. ()
Окупація с. Бортничі тривала з 22 вересня 1941 року до 28 вересня 1943 року. За роки окупації відправлено в Німеччину 29 чоловік, закатовано 27 чоловік, спалено 572 хати. 187 жителів села нагороджено орденами і медалями ().
Надія Іващенко згадує:
Хату німці, коли відступали підпалили, згоріло майже півсела().
Мешканці лівобережжя торгували продуктами в голодуючому окупованому Києві. Для того щоб дістатися до міста вони користувалися паромними переправами, а взимку переходили Дніпро кригою.
Рис. 2.8.2.6.13. Мешканці Лівобережжя чекають на переправу біля зруйнованого мосту ім. Є. Бош, жовтень 1941 р., за (Малаков, 2005)
Рис. 2.8.2.6.14. Дніпро біля відновленого німцями Дарницького залізничного мосту, лютий 1942 р., люди переходять Дніпро кригою, за ()
Згадує Святослав Боженко:
«З початком війни радянська влада прорубала днища човнів, а весла поламала. З приходом німців дехто заробив днища. В трикутнику між слобідками та Трухановим островом були заплавні луки. Їх оточували канал, Русанівська та Долобинська затоки (спотворений топонім Долобецька? Проте відсутній на довоєнних радянських мапах – авт.) та Старик. Там, на луках, випасали коней. Совєти замінували ці луки, і багато потім коней підірвалося на мінах. Там ми з сусідами знайшли підірвану шкапу, з якої вже хтось зняв шкіру. Мати засолила м’ясо, яке живило нас кілька місяців. Далі почались походи у села – міняли свій одяг (на продукти). Знову відновились страшні часи громадянської війни у новому варіанті, але жорстокім, де вставали людські страждання, голод, холод, хвороби, де відновилися трут, кресало та каганець. Коли вже не вистачало одягу, то мати стала шити ватні валянки на ручній швейній машинці «Singer», зі страхом боячись за цілість голки. Мама із знайомою ходила пішки у Козелець, із зупинкою в Семиполках – знайома мала там родичів» за (Малаков, 2005).
Рис. 2.8.2.6.15. Вид на Лівобережжя та стрілку Труханового острова, літо 1943 р.
Рис. 2.8.2.6.16. Вид на сучасну Русанівку, вересень 1941 р.