2.8.2.4. Труханів острів в період німецької окупації Києва, вересень 1941- листопад 1943 р.
Парнікоза І.Ю.
Топоніміку Труханового острова часів окупації дозволяє простежити детальна мапа 1943 р. На ній зазначено вулиці Прип’ятська, Набережна, Дніпровська, Дульська, Деснянська, Матвіївська, Переяславська, Лубенська, Остерська, Конотопська, Полтавська, Харківська, Чигиринська, Київська, Звенігородська, Чернігівська, Уманська, Труханівська (колишня Катеринославська, а потім в передвоєнний період Дніпропетровська). Підписано також Базарну площу. На своєму місці по Остерському провулку показана Єлизаветинська церква. Її порівняння з такою з 1930-х рр. свідчить про зміну назви однієї вулиці Дніпропетровської, в якій фігурувало прізвище комуністичного керманича Г. Петровського. Більшість назв вулиць на острові орієнтувалися на топонімічні назви та були політично нейтральними. На аналізованій мапі також показано дві переправи з острова на правий берег:
З початком окупації на Трухановому острові було запроваджено німецький «новий порядок». У районі лісопильні (західне узбережжя Матвіївської затоки) стояв невеликий загін німців. Старостою був призначений колишній заступник директора ФЗС № 100 С. Гаркуша (Дзівалтовський, 2004). Він добре знав місцевих жителів і здавав їх поліцаям. Зокрема, він видав німцям директора школи № 100 Бориса Петровича Толстого. Оскільки він добре знав всіх учнів школи, то почав складати їх переліки для відправки у Німеччину. Першу партію молоді відправили. За це на Гаркушу влаштували засідку та вбили підпільники групи В.С. Кудряшова. Після цього атентату відправки молоді до Німеччини значно скоротилися. Щоб уникнути відправки до Німеччини, Михайло Внуков, Олексій Стахорський, Діна Дорохова та інші пішли працювати до судноремонтних майстерень острова – так звану Труханівську верф чи на лісопильню (Дзівалтовський, 2004). Працівникам лісопильні на Трухановому видали «аусвайси», тож, вивезення до Німеччини їм не загрожувало (зі слів Є.Л. Томарова, за диктофонним записом автора, 03.07.2010).
На знак протесту 7 листопада 1941 р. у річницю жовтневої революції молодь Труханового острова не вийшла на роботу на Труханівську верф. Наступного дня гестапо зібрало всіх робітників та відібрало двох – Сєрова М. та Внукову Є. Їх побили шомполами та відпустили з попередженням, що при подальшому непослуху владі вони будуть жорстоко покарані.
Ось як згадує ті події Є.Л. Томаров:
«Приїхали німці. Сам майор Рентель, приїхали у штацькому «шпіони», як то говориться, наші зрадники, як ми їх називали. Поставили нас і почали нас вичитувати, що ви порушили трудову дисципліну, ми вас відправимо до концтабору. Один же німець, який знав трохи по-російські, з тиха повідомив нічого, мовляв, не бійтеся, ніхто вас не чіпатиме. У нас планова робота, ми кожен день маємо дати дошки, туди на могили на гроби – спеціальні замовлення. Якщо ми завтра не дамо, порахують, що ми погано працюємо, та відправлять нас на фронт. На наше місце ж пришлють інших». Але все ж таки німці, такі два: одного запам’ятав – молодий в чорному пальто, пройшли і вибрали Дусю Внукову (сестру майбутнього героя рад. Союза М.М. Внукова) та Серова і забрали їх. Інших послали на роботу. Побили шомполами, в якості показової екзекуції. Дерево для лісопилки німці заготовляли у районі Чорнобиля та сплавляли Дніпром» (зі слів Є.Л. Томарова, за диктофонним записом автора, 03.07.2010).
Молодь з острова часто відвідувала Дарницький концтабір. Збиралися продукти, які приносили ув’язненим. Коли Марія Осмоловська дізналася, що є можливість декого звільнити, видавши його за родича, то Микола Сєров зробив відповідні «документи» (матеріал з архіву В.І. Дзівалтовського).
Не дивлячись на жорстокий терор, острів’яни допомагали один одному. Так, Олексій Федорович Горбачовський, ризикуючи життям, деякий час ховав у своєму будинку керівника підпільної групи Ф.М. Кушнірова (матеріал з архіву В.І. Дзівалтовського).
На Трухановому острові попри всі воєнні негаразди, діяв пляж. Він позначений на німецькій мапі Києва 1943 р. як «поганий пляж» (Strand bad). Незважаючи на таку характеристику під час окупації він користувався неабиякою популярністю. Переправлялися на той бік Дніпра катерами. Але діяв і приватний перевіз. Власник човна сидів на стерні, а веслували бажаючі з публіки.
Ця обставина мала для багатьох важливе значення, адже весляр переправлявся безкоштовно, ще й мав насолоду від самого веслування. В книзі Дмитра Малакова складені на основі вражень його брата Георгія (Гоги) наводиться такий епізод:
«Однієї неділі Гога скочив був першим у човен на більш вигідне праве весло, аж коли поруч із ним вмостився на ліве німецький солдат, звичайно заради самого веслування. Отак довелося змагатися підліткові з дужим німцем. Але на той берег дісталися і Гога радів з маленької моральної перемоги над окупантом, втім, не без помочі стернового, який коригував дії аж надто нерівносильної пари веслярів» (Малаков, 2010а).
Під час окупації за один з дротів острівної ЛЕП зачепився німецький літак і впав на острів, розвалившись на частини. Пілота, який вцілів, підібрала рятувальна команда (Дзівалтовський, 2004).