Пісня бадьорих бродяг

Богдан-Ігор Антонич

1

В дорогу! Щоб лиш сонце нам світило,

щоб ясен круг горів нам угорі.

О, ти шляхів безкраїх дивна сило,

що маниш нас в своїй мінливій грі.

Як вдарить запах піль в вікна вітрило,

хто видержить в душних кімнат жарі.

Упитись далі подихом так мило,

геть суми, думи кинути старі!

Вітрами поле душі нам обмило,

а пісню підказали комарі.

Складаєм дні в яскравих айстрів клюмби,

нових америк щастя ми колюмби.

Чи в очі дощ січе, немов горох,

чи в літній день пітніти буде тіло,

хоч рахувати ти б не вмів до трьох,

хоч від журби твоє би серце мліло,

м’який безмежжя обмотає мох,

поглянеш в тихий, вільний безкрай сміло,

покинеш хвиль минулих темний льох

і буде серце юним шалом цвіло,

і буде в тобі грав пташиний тьох,

поймеш заплутане природи діло.

Без меж і стін, що тиснуть, станеш тут,

бродяга, волокита, шалапут.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Привітання життя. – Львів: Дажбог, 1931 р., с. 48.