Октостих

Богдан-Ігор Антонич

День повіки розплющає й отвирає сонне сонця око.

Руки кладемо на вітер запашний й віддихаємо глибоко.

Наші поринуть долоні в зимну, чисту, кришталеву воду.

Надлетить із поля легіт легко й звіє мряку з-понад броду.

Мов пташня, розгублені хмарки лопочуть крилами над лісом.

Прядемо серцями просту, тиху радість з соняшних повісом.

Віддамо без болю давню тугу й сум воді, лісам і полю,

і понесемо в роздалля над собою неба парасолю.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Привітання життя. – Львів: Дажбог, 1931 р., с. 49.