Прошак під церквою

Богдан-Ігор Антонич

Мохнатий, мохнавий, патлатий,

курлапий та клишавий та чеверногий

вилукуваті підігнув під себе ноги

й більмом споглядає на соняшну лату.

Брудний, космогрудий, від бруду руді підняв груди.

Беззуба щока, спорохнявіле ясно.

О, сонце всім світить так ясно,

всі рівні є люди.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Привітання життя. – Львів: Дажбог, 1931 р., с. 53.