Подорож літаком

Богдан-Ігор Антонич

Літак, немов змагун, бере розгін,

костричить кострубатий, гострий лоб,

як віл, вдаряє до повітря стін,

іде в повільний гін, пізніш в галоп.

Шалений вітер дме від дужих крил.

Нараз підстрибує, дере муслін

імли та пнеться стрімко в неба схил.

Відштовхуємо землю, наче м’яч.

Рев, гуркіт обіймає нас в кліщі.

Залізний круче, перестань, не кряч,

не вий! Ох, Боже, як тріщить, тріщить.

Колеса в хмарах, наче ноги в стрем’ю.

І вихилюся поза край над мряч,

аж серце випаде із рук на землю.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Привітання життя. – Львів: Дажбог, 1931 р., с. 37.