Молодий поет

Богдан-Ігор Антонич

Над лугом буря свище, наче пуга,

і вітряна кряжами кряче пря,

мов не ліси хвилюють, а моря

та в серце туга стукає, мов пугач.

Тоді виходжу в чорну ніч на ґанок,

деру очима тінь, гляджу зорі.

Крізь вихор чалий кінь зарже над раном,

роздзвінно гупне копитом в поріг.

І сам не знаю, як скачу в стремена,

хватаю репане реміння нузд,

а завірюха на дворі шалена

рамена отвирає й мутить глузд.

Лиш в грудях голос дзенькає, мов мідь,

шепоче: «Молодий, не їдь, не їдь!»

Подається за виданням: Антонич Б. І. Привітання життя. – Львів: Дажбог, 1931 р., с. 30.