Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

23. Сагайдачний іде виручати товаришів

Андрій Чайковський

На Січі ніхто не знав, як повівся похід. Коли вже міркували, що пора було вернутися, огорнула усіх нетерплячка. Стали непокоїтися. І було чого, бо у похід пішов сам цвіт запорозького низового лицарства. Пропаде воно враз з Сагайдачним, тоді надовго Січ не піднесеться з свого упадку. Дехто поплив далі Дніпром назустріч, та вертався ні з чим.

Аж ось від Черкас підплив козацький флот, який давав про себе знати гарматними стрілами.

– А се ж що? – питали на Січі. – Хіба ж Дніпро другим кінцем повернувся, а Крим перескочив до Києва?

Уся Січ вийшла на вали, не вірили тому, що власними очима бачили.

Напереді плив Сагайдачний.

На валах Січі гримнули гармати на повітання.

– Чи се ти, чи твій дух? – говорив з валу кошовий до Сагайдачного. – Хіба що ви вмісто у Крим поплили на прощу в Київ.

– Далекого дорогою треба нам було об’їздити… А Чепіль вже вернувся з військом?

– Не було нікого…

– Або пропало військо, або десь по дорозі загрязло і від татар відбивається, – говорив Сагайдачний, а на серці у нього аж похололо.

Сагайдачний вийшов на берег і розповів кошовому, що сталося.

– Гарно воно пішло, – каже кошовий, – та погано скінчитися може. Вони вже повинні тут бути, бо їм ближча була дорога, як тобі. Коли б, не дай боже, військо пропало, то товариство нам сього не вибачить. Ти се знаєш…

– Скільки може бути на Січі війська, готового до походу?

– Не більш двох тисяч… Прочі порозходились коло хліба робити.

– Гаразд! Я завтра йду з ними, дещо між моїми знайду охочих та й здорових – багато нездужає від пропасниці – і поспішаю на виручку. Кожна втрачена година дорога… Лише треба мені байдаків добрих, бо мої трохи понівечились…

– Добре, я ще нині запоряджу, що треба, а ти відпочинь…

– Або виручу тамтих, або сам поляжу головою. Я сього певний, що старий Чепіль не дав себе в торбу взяти. Там є більше, як дві тисячі неабиякого війська. Певно, десь у Криму окопались, а татари їх обложили. Та для них страшнішим ворогом буде голод і спрага…

Тепер стали виносити з суден добичу, яка мала бути пайова на, як усе військо вернеться.

Сагайдачний приказав брати на судна якнайбільше харчів. На другий день вранці пішло шістсот кінноти правим берегом Дніпра, а піхота з гарматами, харчами і таборовими возами поплила долі водою…


Джерело: Чайковський А. Сагайдачний. – К.: Дніпро, 1989 р., с. 469 – 470.