Катерині Григорівні Іванчиній-Писаревій

Петро Гулак-Артемовський

Ой не дарма, Катре-ненько,

Тужиш по родині!

Чи є ж де жить так гарненько,

Як в тій Україні?

Ой, сто літ чи й більш на нивах

В ній москаль товчеться,

А збіжжя в ній щорік в жнива

Так рясне, аж гнеться.

Не їсть наша земля-мати

Ні гною ні калу;

Поскребемо, аби знати,

Та й сієм по ралу.

Червоніють в нас в затиші

Яблучко та грушка,

А дівчата червоніші:

Що дівка, то душка.

І сонечко веселіше

У нас вранці сходить,

І ввечері люб’язніше

За гори заходить.

І все у нас в Україні

Не те, що кацапство:

Кращі й квітки на долині,

Краще й співа птаство.

Інший звичай, інша мова,

Рятунок в пригоді,

Сороміцького ж ти й слова

Не схопиш в народі.

Нема збитків в нас гарячих,

Є тепле серденько,

Ми й без борід тих козлячих

Любимось вірненько.

Та й любляться у нас щирше,

І менш в нас користі,

І без грошей – життя ширше,

Тільки було б з’їсти.

А москалям тільки б гроші:

Нема, так підцуплять;

Ну, вдались собі хороші!

А брешуть, де ступлять!

Та й ти ж, Катре люба, вчинна

Була б же так мила,

Якби тебе Україна

На світ не зродила?

Ні, не дарма серцю туга

Та люба родина.

Чи є ж в світі мати друга,

Як та Україна?

31.07.1857 р.

Примітки

Подається за виданням: Твори Івана Котляревського, Петра Артемовського-Гулака, Евгенія Гребінки / ред. Ю. Романчук. – Львів: Просвіта, 1908 р., с. 429 – 430.