Упадок века

Петро Гулак-Артемовський

Печально я гляжу на наше поколенье.

Лермонтов

Як подивлюсь на хист теперішніх людців,

На витребеньки їх… Та що з ними мороки!..

То, далебі, дрючок отак би і вхопив,

Та й ну їх лупцьовать, замірків, на всі боки!

Яка пожива з їх?.. Як з цапа молока!

Учора – байдики, сьогодні – перелоги;

Косить – живіт болить, жать – спека, бач, така,

До церкви – ніс набряк, попухли литки й ноги!

І кат їх батька зна, над чим таким важким

Дихтовні животи вони понадривали?

Сказать би, не в примір, приміром би таким,

Що над горілкою – так ні!.. Не куштовали!

Та й де їм, вишкваркам, горілку ту круглять,

Як їх батьки колись та їх діди кругляли!

Не вспіють квартою в ротах пополоскать, –

Вже й по-індичому в шинку заґерґотали!

З похмілля нудяться, їдять за горобця,

Об Семені дрижать, о Петрі – зранку мліють;

А схопить трясця: «Гвалт!.. Покличте панотця!..

Хай сповіда!..» Притьмом конають і дубіють!

Та й без пропасниці – не скілько з їх добра,

І кращих, не в примір, кладуть у домовині;

Худобоньки – дасть біг!.. Ні хати, ні двора,

В Великдень – без штанів, в різдво – в старій свитині!

Та ще й яка на їх одежина стирчить!..

Як звізди на небі – на латці латка сяє;

Сорочка – решето; очкур пірнув в живіт,

Манаття з-під матні, мов злодій, виглядає.

І що за пляшкою придбали їх батьки, –

Вони потверезу протринькали і натще;

Не з’їли, не спили, та все небораки,

На хмари дивлячись, здихають важче й важче!

Ледачий з їх москаль та й миршавий козак!

Чи трапиться стрілять… – Пшик порох на пановці!..

Уже й злякалися! беркиць… об землю бряк!..

«Хто в бога вірує, – кричать, – рятуйте, хлопці!»

І все обридло їм, і все їм не в користь:

Тут те вередить їм, а там друге завадить;

Полизкають борщу, ковтнуть галушок з шість, –

Уже й кородяться, що й бабка не порадить.

І марно як жили, так марно і помруть,

Як ті на яблуні червиві скороспілки,

Що рано відцвіли та рано й опадуть,

Ніхто по їх душі та й не лизне горілки!

І років через сто на цвинтар прийде внук,

Де грішні кості їх в одну копицю сперли,

Поверне череп їх та в лоб ногою стук!

Та й скаже: «Як жили, так дурнями і вмерли!»

24 марта 1856 г., Харьков

Примітки

Вперше надруковано уривки в кн.: Петров И. П. Очерки истории украинской литературы XIX ст., с. 65; повністю вперше опублікував М. Ф. Комаров у журн. «Зоря», 1896, № 19, с. 375. Дата в першодруку: «Харків, 24 марця 1856 р.».

Автограф невідомий.

Подається за першодруком.

Твір написано за мотивами вірша М. Ю. Лермонтова «Дума» («Печально я гляжу на наше поколенье»).

Об Семені дрижать… – Мається на увазі початок осені (1 вересня за ст. ст.).

…о Петрі – зранку мліють… – тобто у петрівку, в літню спеку (29 червня за ст. ст.).

Подається за виданням: Гулак-Артемовський П.П. Поетичні твори. Гребінка Є.П. Твори. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 100 – 101.