«Світить місяць у віконце...»

Петро Гулак-Артемовський

Яко аще бы не закон твой поучение мое был, тогда убо погибл бых во смирении моем.

Пішла слава

Про Станіслава!

Світить місяць у віконце,

Та в очах темніє!

Сяє в небі ясне сонце,

Та серця не гріє!

Коли б швидче вже отая

Звіздочка засяла,

От тогді б то болість злая

Камнем з серця спала!

Ой де ж вона забарилась?

Де ж вона блукає?

Чи в шинку де похмелилась

Та й там спочиває?

Та вже ж нехай хоч похмільну

Та везуть швиденько, –

Утнемо ж ми їй весільну,

Приймемо гарненько!

Ой, давно б вона, небога,

В Харкові блищала,

Так от, – залізна дорога

Усе попсувала!

Настроїли сучі німці

Возів з чавунами:

Народ сидить на ослінці

А тут… Госпідь з нами!..

Без волів і без коняки

Колеса махають,

Бо не хто ж – самі чортяки

Ридван попихають!

А зустрівсь з другим обозом, –

Утруть тобі маку:

Зімнуть всього з твоїм возом

На шпанську кабаку!

23 января 1852 г., Харьков

Примітки

Вперше надруковано Д. І. Багалієм у журн. «Киевская старина», 1897, кн. 3, с. 482.

Збереглися два автографи: в листі П. П. Гулака-Артемовського до М. М. Лонгінова від 12 січня 1852 р. (ІРЛІ, № 23.597, арк. 37 – 38) та в його ж листі до А. А. Вагнера від 23 січня 1852 р., з кількома виправленнями й припискою французькою мовою: «Отаке послання, дорогий і шановний Андрію Андрійовичу, відправив я 12 січня моєму високоповажаному доброчинцеві. Чи не розгладить воно хоч на мить зморшки Вашого чола?» (ДПБ, ф. 121, № 4, арк. 11 – 12 зв.).

Подається за автографом, що зберігається в ДПБ.

Цей і три наступних вірші виникли в зв’язку з нагородженням П. П. Гулака-Артемовського орденом св. Станіслава першого ступеня. Указ про це видано 1 січня 1852 р., проте відповідна грамота й орденський знак надійшли до Харкова лише 26 січня; ця затримка дуже турбувала П. П. Гулака-Артемовського й спричинилася до написання кількох його віршів і листів.

Подається за виданням: Гулак-Артемовський П.П. Поетичні твори. Гребінка Є.П. Твори. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 81 – 82.