«Сидить Абдул...»

Петро Гулак-Артемовський

Сидить Абдул,

Губи надув

І гадку гадає:

Що там моє,

Турецькеє,

Військо поробляє?

Скільки ж воно

В море на дно

Москалів пустило?

Скільки ребят

З рушниць, з гармат

Трупом положило?

Ой, вже ж тії,

Турецькії,

Війська розчухрали!

Вже ж над ними

Й «Со святими»

Дяки одспівали!

Вже й в П’ятенбурх

Гінець Явтух

Чкурнув що мав сили,

З листом об тім,

Що туркам всім

Тинхву в ніс встромили.

Сполать тобі

В Руській землі,

Андронче-козаче!

Ти бусурман

Зм’яв на гаман –

Нехай Абдул скаче!

Сполать тобі,

В Руській землі,

Нахименку хвацький,

Що попалив

І потопив

Байдаки султанські.

Та вже ж лизнув,

Та вже й мазнув

Султана по пиці!

Провів шрамки:

Будуть втямки

На морді синиці.

Так, бач, султан,

На сей із’ян

Ще й морду пиндючить,

На панотця,

На Воронця

Аркан з шовку сучить.

Сучи ж аркан,

Дурний султан,

Та й скручуй тугенько!

Бо туркам всім

Висіть на їм

Прийдеться довгенько.

6 декабря 1853 года, Харьков

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1887, кн. 12, с. 801 – 802, в записі І. П. Сокальського з такою приміткою публікатора:

«Предлагаемые стихотворения написаны покойным поэтом в самом начале Крымской войны, в конце 1853 или в начале 1854 года, вскоре после Синопской битвы, и в свое время читались с восторгом на всем юге России. Мною записаны они тогда же в Одессе, во время службы моей в Ришельевском лицее, и недавно отысканы в ворохе старых бумаг. Не помню, чтобы они когда-либо были напечатаны. Во всяком случае, не лишне освежить их в памяти».

За списком Публічної бібліотеки в Петербурзі (сучасний шифр – ДПБ, ф. 229, № 5, арк. 9 – 10) опубліковано Д. І. Багалієм у журналі «Киевская старина», 1897, кн. 3, с. 491 – 493.

Автограф невідомий. Збереглося кілька списків:

1) Список невідомою рукою, з пояснювальним заголовком: «На победы русских над турками, одержанные генерал-лейтенантом Андронниковым в Азии 14 и вице-адмиралом Нахимовым 18 ноября 1853 года, на порте Синопа», з датою: «6 декабря 1853 года, Харьков» (ДПБ, ф. 229, № 5, арк. 9 – 10);

2) Список з пояснювальним заголовком: «По случаю одержанной кн[язем] Андронниковым победы над турками и истребления турецкой эскадры вице-адм[иралом] Нахимовым» і написом: «Переписано сыном автора Иосифом Петровичем Артемовским-Гулаком, служившим по м[инистерст]ву г[осударственны]х им[ущест!в. Ныне отставной тайный советник». У списку бракує дати й однієї строфи (від слів: «Та все ж лизнув…» до «…на морді синиці» – ДПБ, ф. 229, № 5, арк. 7 – 8);

3) Список невідомою рукою, в якому текст вірша є продовженням іншого твору П. П. Гулака-Артемовського: «Ой, не мандруй, султане…» (ІРЛі, № 7677). У списку бракує дати й тієї ж строфи.

Подається за першим із згаданих списків.

Абдул-Меджід (1823 – 1861) – 31-й султан Туреччини, правив з 1839 до 1861 р. У жовтні 1853 р. розпочав Кримську війну з Росією.

…тинхву в ніс встромили. – До цього рядка в списку Й. П. Гулака Артемовського є примітка: «Школьная шалость – задремавшему ученику вставить в нос скрученную и зажженную тряпочку, от которой он начинает чихать».

Андронче-козаче – Андронников Іван Малхазович (1798 – 1868), російський генерал; командував військами, які 14 листопада 1853 р. під Ахалціхом розгромили Ардаганський загін турків, що намагалися прорватися до Тифліса крізь Боржомську ущелину.

Нахименку хвацький – Нахімов Павло Степанович (1802 – 1855), віце-адмірал; під його командуванням російська ескадра 18 листопада 1853 р. розгромила турецький флот у Синопській бухті, завдяки чому Росія на початку Кримської війни здобула панівне становище на Чорному морі й перешкодила висадці турецького десанту на Кавказьке узбережжя.

Воронець – Воронцов Михайло Семенович (1782 – 1856), російський державний і військовий діяч, з 1844 р. намісник Кавказу й головнокомандуючий Кавказькою армією.

Подається за виданням: Гулак-Артемовський П.П. Поетичні твори. Гребінка Є.П. Твори. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 87 – 88.