1. «Мов тихий шелест гаю…»

Юрій Клен

Мов тихий шелест гаю,

пролине осінь золота.

Хай вітер позбирає

мої розвіяні літа.

В поля вино струмисте

проллє холодна височінь,

і буде небо чисте,

ясна дзеркальна глибочінь.

Яка ж хмільна відрада –

іти назустріч дням і знать:

мине печаль і знада,

покосом ляже сіножать.

Озерами гірськими

заголубіють дні мої,

і зринуть понад ними

тумани в зоряні краї.

Отак вітрам віддатись,

щоб квітом синім і гірким

зрости і загойдатись

на дикім березі нічнім.

15. VIII. 1929

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 90 – 91.