5. «Ще вчора осінь хвилювала…»

Юрій Клен

Ще вчора осінь хвилювала.

Співала кров, немов вино.

І на озер ясні дзеркала

я розчиняв моє вікно.

Ще вчора в синьому пожарі

горіла осінь золота.

Але ущерть налита чара

не обпекла мені вуста.

Я полюбив вітри гарячі

і дикі пахощі з полів.

Ніколи серце не заплаче,

бо все обернеться на спів.

О хвиля ніжного спочинку,

мов ночі темний оксамит!

Навіщо нам кохати жінку,

коли споваби повен світ?

Ще ж можна покохати гори,

звірів і птиць, ліси й моря.

А он спливають перші зорі..

Так то ж по-нашому «зоря»,

по-італійськи ж буде «стелла».

Імення легко забувать…

Холодні і дзвінкі джерела

вгорі під скелею шумлять.

VIII. 29

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 94 – 95.