3. «Листом прив’ялим пахне ранок…»

Юрій Клен

Листом прив’ялим пахне ранок,

і на березах жовта мідь.

Як вийду на високий ганок,

то чую: ліс шумить, шумить…

Так в’язень ловить поклик волі,

що залітає у вікно:

чи то сурма в далекім полі,

чи спів, не чуваний давно?

Шляхами радісно-чужими

отак іти б і мандрувати

і десь під зорями нічними

в високих травах засинати.

Прочувши в ранковім тумані

журливі крики журавлів,

вдивлятися в зірниці тьмяні,

у даль незораних ланів.

Топтати вдень татарське зілля,

повітря пить, як п’яний чар,

ловити дальній дим дозвілля

і пряні пахощі отар.

І враз, мов чарівне намисто,

блисне Гірляндами вогнів

тобі вночі далеке місто…

Крізь нетрі, в сон твоїх полів

потужний поклик знов долине,

і не врятують степ і бір:

воно тебе затягне й кине

у свій солодкий, п’яний вир.

16. VIII. 1929

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 92 – 93.