Антоній і Клеопатра

Юрій Клен

1

Повік гойдатися б на хвилях чорних

під голубим вітрилом снів.

За обрієм в обіймах необорних

гарячий день зомлів.

Коли у ритмі білої нестями

гуде сп’янілий вир годин,

невже поплинеш ти за кораблями,

рокованими на загин?

Коли безумства дикий крик долине

з твоїх потрощених галер,

хай корабель, де хоче, якір кине.

Чи ж не однаково тепер?!

І в бурі пристрасті, жаги й одчаю

в її знеможених руках

шаленства прапор полум’ям замає

й горітиме в віках.

12. VIII. 1929

2

На злотих келихах, ще недопитих,

немов роса, рожевіло вино.

Десь сонним лотосом дрімав Єгипет

і дихав пахощами у вікно.

Приніс ти щедрі жертви не Палладі,

а несмертельній, радісній красі.

Ти в передсмертний час її не зрадив,

і в честь її ламалися списи.

Що Акціум тобі, і що наруга,

і флот потрощений? Хай чорний вир

ковтає славу, царства і потугу!..

Свій гордий Рим зневажив тріумвір

і в смертну мить, здолавши все забути,

з розкритих уст востаннє п’є отруту.

IX. 1933

Примітки

Антоній і Клеопатра 2: Первісна редакція цього віршу була російська – Антоний.

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 60 – 61.