Цезар і Клеопатра

Юрій Клен

1

Під небом з синього, дзвінкого шкла,

з трояндами в волоссі, в білім строї

назустріч темношатому герою

вона по сходах з мармуру зійшла.

Сповила світ йому пунцова мла,

схрестились їхні погляди в двобої:

рожевий усміх, лотос і алое –

і сонна тиша в серці зацвіла.

В залізнім панцері, в яснім шоломі,

в якому багрянів вечірній пломінь,

він став, щита притисши до грудей.

Червоний морок плив, що все огорне,

що в ньому тільки блискали дві чорні

зорі її незбагнених очей.

Та враз долинув дальній подих бурі

(чи легіонів крок, чи брязк мечів,

чи хвиль прибій?), в повітрі забринів

потужний поклик: «Caesar, morituri!»…

Схитнулися тверді ворожі мури.

Згадалося тих двоє близнюків,

що кожен з них прийдешню велич днів

плекав і грів у теплій вовчій шкурі.

У тумані осяйний виплив Рим

і слава, що її в вінку із лілій

колись вікам трубитиме Вергілій.

Поглянув він – неначе вдарив грім.

І знищена, зів’яла і безсила,

цариця мовчки голову схилила.

II. 1934

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 61 – 62.