10

Гнат Хоткевич

Знову стягаються війська в призначені пункти, знову, не знати вже котрий раз, закликається шляхту до конфедерації. Випущено відозву до обивателів, де, між іншим, писалося:

«Зважмо, чи була коли Польща в такім погроженні від сусідів, як тепер. А хто тому, причиною?

Скаже хто – зачекаймо сейму. Відповідь коротка: не сейм, і не два, і не десять мине, як уже й минуло. Бо нашими сеймами не ми володіємо, а неприятелі наші. І тому саме тепер, коли вороги наші затруднені власними клопотами, настала хвиля для ратунку отчизни.

Скажуть: конфедерації ніколи не давали доброго скутку. А я скажу – навпаки: завжди вони були збавленням, як Тишовецька – за Яна-Казимира, як Сандомирська за минулого Августа II. Бо конфедерація – то єднання сердець, намірів і розумів, яке єдине може завести лад і порядок домовий.

Чи можна назвати розумним того, хто бачить, як горить сусід, а не хоче йому допомогти, хоч наражається на те, що й сам згорить! Так воно й виходить, як Давид каже: має очі – а не бачить, має вуха – а не чує, має руки – а не робить, має ноги – а не ходить, має серце – а не відчуває.

Якби на нас, боронь, Боже, тепер хто напав – не знаю, чи й знайшлося б у нас десять тисяч солдатів, які знають службу і можуть дати опір ворогові. Якби кому подобалося відібрати шматок Польщі – ми не могли би тому спротивитися».

І в такім дусі все. Було мало переконуюче, але все ж дехто з республіканців почав сильно агітувати. За Петра Сапегу, стольника литовського, то король писав примасові аж із Дрездена.

Двір, очевидно, теж не дрімав. Насамперед на проект конфедерації канцелярія Малаховського випустила свою контрвідозву, автором якої був, мабуть, Лубенський – тодішній писар великий коронний. Там можна було читати таке:

«Не конфедерація дасть нам порядок. Конфедерація може тільки підняти домову незгоду, порушити вольність і дати зайві надії заграничним ворогам. Нема чого покладатися на Тишовецьку конфедерацію, бо тоді шведи зідрали з нас кунтуші, Москва – жупани, Брандерберг – шапку, Раковиці – чоботи, козаки – штани, отже, Тишовецька конфедерація ухопилася за сорочку і врятувала край. Так само й Сандомирська, бо тоді в краю були шведи. А тепер що за причина до конфедерації? Може, вона допоможе збільшити військо? Зрівноважити податки? Ні! Навпаки, свавільні купи під іменем конфедератів знищують всякий порядок.

Про яке там «єднання сердець» говорити, коли ті серця роз’ятрені між фаміліями і повні незгод. Хто ж їх з’єднає? Чи не вождь конфедерації?

А про вольність як говорити, коли під час конфедерації пан селом, ксьондз костьолом, господар майном, хлоп бидлом – словом, ніхто нічим не володіє…

Отже, хто конфедерацію радить, той замішання прагне. І коли то робиться на фундаменті шведських облігацій, то се видима погибель краю, бо отворяться границі сусіднім військам. Зрадник отчизни той, хто входить в лігу з одвічним ворогом Польщі – шведом. Нещасливий перед Богом той, хто прагне війни під час покою».

Як бачимо, контрманіфест був трохи влучніший в аргументах. І чи завдяки цьому, чи просто занадто часто закликав пан гетьман до конфедерації, і кожен раз із того нічого не виходило, а тільки шляхта щось не дуже горнулася до закликів республіканців.

Але й це не було головне. А головне було те, що Франція бистро охолола до своїх воєнних планів і не захотіла компрометуватися, а шведських полковників просто було арештовано, та на тому й вийшов кінець.

Зрештою Потоцький і сам побачив, що підіймати разом із Швецією війну проти Росії тільки для того, щоби Пруссія легше могла заволодіти слідуючою провінцією Польщі, мабуть-таки, недоречно. Охолов до конфедерації – і знов вона зійшла на ніщо, як і всі попередні рази.

Кепський був політик із пана гетьмана. Як поганий шахіст, він бачив тільки даний хід противника і не володів секретом прозрівати слідуючі. Остання невдача навіть пригнобила пана гетьмана, наповнила його душу розчаруван ням, гнівом на всіх і вся, бо, очевидно, всі були винні, окрім пана гетьмана.

І от у таку хвилину десперації, коли він сидів у Тернополі (бо то ж збирав військо під російську границю), з’явилися знову делегати з Покуття. І знов у першім імпеті пан гетьман велить їх гнати в шию, але секретар каже, що вони привезли якусь постанову галицького сеймика.

– Постанова? Яка постанова?

Пану гетьманові подумалося, що то, може, постанова приступити до конфедерації.

– Я не знаю, вони тільки сказали, що привезли постанову.

– Прошу ознайомитися і мені доложити.

Секретар ознайомлюється й докладає. Постанова – звільнити добра гетьмана від податків на п’ять літ. Гетьман усміхається. Він міг би без особливого ущербу п’ять літ платити всі податки за всіх шляхтичів, що підписали постанову. Але треба цінити добру інтенцію й треба підтримувати прихильність тамошньої шляхти до пана гетьмана. Не вдалася конфедерація сьогодні – удасться завтра. Не вдасться завтра – удасться позавтра, а таки ж наша буде зверху.

Джерело: Хоткевич Г. Авірон. Довбуш. Оповідання. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 371 – 373.