На глухім шляху
Микола Хвильовий
Глибокі борозни літ… І це – тоска… Куди сховаюсь від могил твоїх?
… А втім, добре: і штучні вона мала та з часом повипадали з омети. А постать її прибила чвиря. Знаєте – чвиря на глухім шляху.
… Мороз коле скло, мережить скло.
Школа, кляса…
До повіту – 60, до станції – 80.
Навкруги: глуш,
глуш,
глуш…
Це глибокий чатинник моєї несибірської тайги.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
… Знаєте, милий друже, от мініятюрний фрагмент із забутої розвіяної поеми «Азія».
«… В п’ятому віці – дикім і далекім – від Уральських хребтів, від Волзьких скель до тихих голубих вод Дунаю: гуни, сармати, германці… І вбив син Мундцука свого брата Бледу. Скажений Аттіла, король гунів.
… Проходили віки. І прийшов глухий вік – XIV. І на невідомих азіятських верхів’ях підвелась грізна постать Тамерлана…»
Це nota bene до моєї віри: велика істина землі: сонце підводиться на сході.
… Сосни гудуть-гудуть…
– Чого так сосни гудуть? –
Хуртовина. Вітри.
Ох, ви, сосни мої – азіятський край!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
… Школа, кляса.
Дітвора співає:
– Ніхто не дасть нам ізбавлення: ні туз, ні дама, ні валет…
… Наталя Миколаївна стурбована. Наталя Миколаївна біжить:
– Боже мій, діти! Не можна так співати: це ж пісня державна!
Наталя Миколаївна скінчила прогімназію – то так далеко! – Нестір – сторож:
–… Миколаївно! А хліба вже, мать, нема?
– Ах, Несторе! Боже мій! Чого ви турбуєтесь?.. Я як-небудь…
Вона… «якнебудь». Нестір:
– Ох, Миколаївно! Святий ви чоловік. Потому, як мені уздрівається: забули про нас буржуази… Пожалуйте, махорочки…
Закурюють.
…Нафти нема. Ночі довгі, як степові дороги на великій рівнині. На холодній печі, в ганчірках – фунт сухарів у кутку і старе тіло. А ще старе біля порога: Нестір.
Тоді сни… А може таємна ява?
–… у другому двадцятого століття, двадцять років тому він приїхав, бадьорий і радісний, як сама юність.
Стояв вересень. Стояли блакитні далекі простори. Тоді обрій цвів гарячими маками, і облітали пелюстки і обгортали мозок.
На серці співала струнка, біла, як молоко, береза: у неї пишні молоді перса, у неї золоті кучері…
… ( – Ляжу на твоє тьмяне лоно, мій коханий, невідомий обрію!..).
… Над архіпелагом осель, у м’ятову даль линула березова пісня.
… І курів далекий обрій і пахли у мріях мальтійські мандарини й африканський мигдаль.
–… Наталочко! Моє миле котятко! Я ввесь дзвеню цукровим троском… Там, десь, на Великих Зондських, на вулкані Смеру. Наталочко! Моя зелена наядо!
Тоді кипіла скажено друга молодість, тоді не вірила, що йде тридцята весна, бо в очах темніло, а під ягодою тугої перси ревли від солодких мук отари самців.
Вона:
–… Олексо! Мій божевільний! Я п’янію…
Налий усю мене столітнім медом, туманним хмелем, Олексо! Розірви мені сорочку!
… Мчався багряний олень по горах, по долинах часу. Над байраками летіли журавлі! Курли! курли!
І прокинулась ріка до порогів. ( – Гей, ти, Дніпре! Гей, ти, сивий! Чи довго ще до навігації?)
… Над оселями проходили сторожкі ночі. Проходили ще по осоках, по заводах і далі в простір, лісовими стежками, за узлісся.
( – Ляжу на твоє тьмяне лоно, мій коханий, невідомий обрію!)
–… Миколаївно! Чи чуєте?
– Чую, Несторе.
– Мабуть, прийшов кінець. З’їли сукині сини революцію.
– Бог його знає, Несторе! Та тільки я думаю: все гарно буде. Отже на тому тижні приїздили з наробразу, казали: все гарно буде.
… А сосни гудуть-гудуть…
– Чого так сосни гудуть?
– Хуртовина. Вітри.
Ох, ви, сосни мої – азіятський край!
…Чиркнув сірник. Нестір запалив свічку:
– Отож учора був на базарі, так оратор казав: такий із наших… Треба, каже (читає по записці)…двадцять п’ять архівоєнських комунізмів… Щоб, значить, була правда… Що ви на це скажете?
… – Пф! – свічка погасла.
– Бог його знає, Несторе!
… Перший осадчий прийшов з Правобережжя через Сагайдак – великий чумацький шлях. Перша хата була на березі. Але ріку випивало сонце, а тросків підрізували роки, і відходила вода в долину. Тоді будівлі стояли на горбах, а вулицею летіли бенгальськими огнями піски.
…Співала:
– А я дівчина Наталка, а зовуть мене Полтавка…
–… Наталочко! Моє миле котятко!
… Він приїхав до бунту, коли в глибинах осель ріс бунт. Говорив про бунт – такий гострий, як бритва на горлі, такий грізний, як смерч в океані… шумують, шумують води: вал за валом. На сході – маяк. Рев сирени.
… А друга молодість і в Нестора була: Наталя Миколаївна – це недосяжні кургани зір.
… З Нестором Олекса й посадив цю сосну. Тоді, двадцять літ тому.
… А бунт виріс і положив бритву на горло.
Він:
– Наталочко! Я йду туди, до них!
– Іди, милий.
Він пішов і не вернувся: не вертаються – хто в бунт.
… У Сибір на золоті розсипини по Володимирській пройшов каторжник. І не прийшов.
… І знову сни… а може таємна яв?.. Хіба знала, що в неї закоханий цей незграбний бородатий Нестір?
… Плоть не розцвіла в закладний час. Від нього, від Олекси. І ніколи не було. Школа осунулась. Сосна росла й ховала дорогу, що на Сагайдак.
У п’ятому двадцятого століття проходив останній шквал другої молодости. І після заняття з сумом дивилась (з сумом врізаної стеблини) на Нестора. Як вона хотіла, щоб він зрозумів її.
Але не зрозумів. І одійшла друга молодість… А третя ніколи не приходить.
… Брели роки. Пролітали журавлі, горіли світанки, горіли зорі. А вранці в садках шуміла діямантова паморозь.
–… Чи скоро земля воскресне? І біжить глибокий чатинник моєї несибірської тайги назустріч свіжому вітрові…
День за днем, рік за роком – у вічність… ( – Гей, ти, Дніпре! Гей, ти, сивий! Чи довго ще до навігації?)
… Нестір ходив у суботу по пошту за десять верстов і приносив відтіля пошту й тютюн «Бурас» за дев’ятнадцять копійок, у синій обгортці. До глибокої ночі вони курили й грали у хвильки.
… Азія – не Азія. Провінція – далі, провінція – глибше. Далекий обрій димиться. Темний вітер, сіверко. Білий вітер. Замело доріжки, вовчі стежки, заячі сліди. Повставали замети, набії. За сараєм іржала, вила і рожала замети ніч.
А сосни гудуть – гудуть…
– Чого так сосни гудуть? –
Хуртовина. Вітри.
Ох, ви, сосни мої – азіятський край!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
… Уранці підвівся багряний диск холодного сонця. І стояв чатинник, як бабусина казка. Стояв по груди в снігу. На вітах горіли червінці. Це остання згадка другої молодости.
… Але скоро вітер знову підняв хмари. Вдарив у диск холодного сонця. Розбив диск холодного сонця.
І знову фуга.
…А в школу таки зібрались. У лахміттях федеративного добра. У школі біженець Стасик.
Наталя Миколаївна читає історію: – Поляки гнітили український народ.
Дітвора до хлопчиська:
– Стасику! А ти ж полячок!
– Бережись, Стасику, задавимо тебе вночі.
І скаржилась Наталя Миколаївна. А Наталі Миколаївній кажуть:
– Навіщо ж ви так говорите?
– Боже мій, нас так учили в прогімназії.
А то ще буває з Богом. Діти:
– Ми в клясі в Бога не віримо, а вдома віримо, бо й Наталя Миколаївна вдома вірить: ми самі бачили.
І ще:
– Наталя Миколаївно! А навіщо ви ікону зняли?
– Ах, діти, ікон уже в клясі не можна вішати: наробраз не дозволяє.
… Давно це: до Наталі Миколаївни з’їжджались із сусідніх сіл учителі, вчительки, фельдшери й грали у фанта. Це теж спогади.
А село темне й гниє в пранцях. Медикаменти за горами, за морями. В селі уміють лікувати бешиху.
Вечір. У кімнаті самогонний апарат. Нестір:
– Ну, вже завтра обязательно продамо дві пляшки, а тоді й хліба купимо.
– Купіть, Несторе!
… Налили по рюмці. Випили… Темніє… І знову надворі фуга.
… А сосни гудуть – гудуть…
– Чого так сосни гудуть?
Хуртовина. Вітри.
Ох, ви, сосни мої – азіятський край!
Примітки
Вперше опубліковано в журналі «Шляхи мистецтва», ч. 5, Харків, 1923. Вдруге – у збірці оповідань М. Хвильового «Осінь», в-во «Червоний шлях», 1924. Втретє – окремим виданням, Харків, ДВУ, 1925. Вчетверте – М. Хвильовий. Твори, т. 1 (Етюди), Харків, ДВУ, 1927.
Наробраз – скорочення з російського: Отдел народного образования (Відділ народної освіти).
Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори в п’ятьох томах. – Нью-Йорк: Слово, Смолоскип, 1984 р., т. 1, с. 181 – 186.