Свиня

Микола Хвильовий

1

Це каже зоологія:

«… має сорок чотири зуби. Sus domesticus: йоркширська, темворст, суфолькська, есекська і ще багато. І ще: sus scrofa: дик, вепер – є в Азії, залишився і в Европі».

Іще треба розповісти про Карла Івановича і про Хаю – між іншим, а про свиню буду говорити потім.

А тепер іще про будинок, а може ще про когонебудь.

Будинок…

Будинок має чотири виходи, входи. Вихід вісім квартир, квартира чотири-п’ять кімнат, а кімнати (назад!) – дають ще квартири. У кімнатах, у квартирі, де Хая, не де Карло Іванович: нижче поверхом, – чотири квартири: Хая, сім’я товаришки Зої з Зоєю і два товариші: один товариш з товаришкою, тепер жінка (чи як там?): Райський і вона, Яблучкіна. Четвертий – Пєтушков.

От.

А от, припустім.

Два балькони: один вище, другий нижче.

Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильця… (Є такі ярки – цвіркунячі, повно точіння, коли вечір, коли в степу блукає таємно червоний огонь: мабуть багаття, а мабуть… не знаю). Двадцять кроків гримає духова музика – це сад «Гастроль». А коли стихає, тоді симфонічна оркестра.

Дивлюсь –

ліхтарі, ліхтарі, ліхтарі, як золотий горох: це над будинками, видно з будинку, що над будинками.

… А десь збираються їхати кудись. Під’їдуть до семафора, а там іще семафор, іще семафор…

Так от –

під бальконом гризуться собаки, зрідка плачуть коти, мов ті діти.

Вечір. А потім –

ніч.

– Мяу-у-у!

Садок. Із садка арія з «Івана Сусаніна» І тому, що Глінка великий композитор, і місто не місто, і огні не огні, сумно, тоскно, радісно… І знову сумно…

Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильцями…

А коли вистукував цвіркун (тоді прийшов вечір), Хая пішла на балькон і через бильця перехилилась, щоб покликати.

– Ка-арль! Ка-арль!

Це так: язик до піднебіння. От повторіть голосно:

– Ка-арль! Ка-арль!

Чоловік живе і він не знає, що він мавпує. Один зробить «гав» – другий зробить «гав!», бо в природі теж: весна заплаче дощами, а потім і осінь заплаче дощами. Між іншим, чом ми так любимо бабине літо? Я думаю не тому, що ми бабники. Ви як гадаєте? А от Латвія нібито ріка і тихенько струмкує, це тому, що Латвія нагадує латаття, а біля латаття вода якось завжди струмкує.

Хая покликала й пішла в кімнату.

А тоді на східцях шум, тупіт, і влітає канарейкою Карло Іванович.

– Шьо, дєтошька?

Карло Іванович «шьо» – прибалтійсьий акцент: «шьо». Христосик Карло Іванович, во благообразії: русява борідка, а в сірих очах смирення (вода біля латаття тихо струмкує).

Хая показала пальцем:

– Там я напісяла, візьми винеси.

Карло Іванович заметушився, спотикнувся, схопив «генерала» і вискочив.

…А тепер –

– а тепер Хая лежить на канапі. Карло Іванович, коли розсердиться – Ах, ці жірні шеншіні… (здається: жірні женщини всюди, навіть, де цвіркун точить крильця, навіть сняться – всюди… жірні шеншіні…).

Карло Іванович увійшов з порожнім «генералом» і поставив його обережно під кровать.

І сів… і не сів…

Хая сказала суворо:

– Іди. Можеш іти. Можеш сьогодні не приходити.

…Коли б’ються півні, а потім один тікає, тоді одному чуб настовбурчений. Так і Карло Іванович.

Карло Іванович пішов, він не розсердився, стримав себе, тому що він північний чоловік, а на півночі довго холодно.

А прийшов сюди через півгодини (на п’ять хвилин) Райський – живе за стіною. Райський прийшов сказати:

– Єрунда!

Єрунда: пишуться тези, тезове царство. У Райського тезовий стіл, спеціяльно, стоси. – Я здихаю! – Єрунда. З жахом: – Що ви робите? – Єрунда!.. Не думаєте ви цього: коли тези згоріли, тоді вилетіла з них літера «з», поширяла над землею й сіла на своє одвічне місце. І пішло звучати в другім таборі:

– З-з-з-з-з-з-з!

– З-з-з-з-з-з-з!

Звучить холодно, уїдливо, одноманітно…

Райський мовчить. Більше мовчить. Коли висловиться –

– доклад по питанню… Докладач т. Райський.

… Хая взяла за руку, а потім на вухо, а потім лукаво:

– Правда?

Похмуро:

– Так…

Тоді Хая розвела руками:

– А-я-я… Такий розумний, а теж попались на гачок… Ну й Яблучкіна!

І ще про Яблучкіну, жінку (чи як там?) Райського. А потім грала очима:

– О темпора о, морес! Де нравственість? От візьміть Тему Касальську. Знаєте? Вона каже: мені що? сьогодні один, а завтра другий: не все одно, з якої чашки однакове вино пити?

І брала його руку й трошки томилась:

– Я не можу! Я так не можу!

… А Карло Іванович не засне, поки в Хаї не темно. Довго не темно – прислухається, хвилюється, а коли говірку чути, Карло Іванович сальтоморталить по-цирковому: заложить ноги в залізні перекладини балькону, а тулуб і голову кине вниз. Дивитись вниз не можна: в голові кружляє, упасти – розбитись на смерть. Зате так видно, що робить Хая (її балькон нижче): чи не прийшов хто, а як прийшов – що таке?

… Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильця, а потім симфонія в саду «Гастроль».

… А хтось поїде кудись: під’їде до семафора, а далі ще семафор, ще семафор…

2

Далеко на півдні замислилось море. Далеко далека Ялта – порт. Морські купання, і море пахне, і виноград пахне, а Грона з винограду на взгір’ях. Виноград у листях, і тільки зрідка соковито на сонці блищить.

Так блищить: морська хвиля мчалась і вдарило її з нальоту проміння.

… Тут Лівадія, Оріянда, Алупка, тут у старовину ге-нуйська оселя з далекої Італії… Пахне тютюном, дурманить тютюном…

Тут нащадки лихої татарви, тепер: «шурум-бурум» – спокійні, задумливі татари… І гори: Яйла, Чатирдаг, Карабах…

Відпустки дають у травні, в червні і коли вже стигний виноград.

Хая чекала на свіжий виноград і була ввічлива до Карла Івановича, рідко тривожила його з «генералом».

А виноград «скоро поспіє»…

… Ранок, ще рано: пів на одинадцяту. Вікна на захід, сонце на сході. Сонце зійшло, але не видно: на тім боці.

…Нарешті прокидаються, прокинулись. Нарешті – стук: це шофер.

До Зої увійшов шофер. Каже:

– Дозвольте посидіти. Ще не підвівся… совбарин.

Це про Райського – за ним приїхав.

… Минуло ще півгодини. Не прокинувся. Шофер хвилюється:

– Мабуть, піду… постукаю.

Іде й каже незадоволено.

– Атвєтствєнной… гіпо-по-по-там.

… Єсть воли волов’яча шия – Райський. Шофер не заїкається; гіпопотам не скаже, скаже зайве «по»; гіпо-по-по-там.

Нарешті прокинувся, умився.

Поїхали.

Тоді до Хаї постукав Карло Іванович:

– Дєтошька, ті не пайдьош на шлюжбу?

І чути незадоволений голос:

– А ти сам не догадаєшся? Не знаєш, що в мене женська хороба?

І тихо (про себе):

– Остолоп!

Навшпиньках од дверей Карло Іванович. Але Хая кричить:

– А молока, мабуть, не приніс?

Дійсно, молока не приніс Карло Іванович. І кидається від дверей Карло Іванович.

…З усіх ніг! З усіх ніг!..

Але напроти Петушков: теж на службу.

– А-а-а…

В грудях повно почуття: не сказати, не говорити, не вимовити. (На дощі лелека вбирає в шию голову і нижче. Так Петушков).

Конфетно, карамельно посміхається і руку плавко й обережно:

– А-а-а…

Карло Іванович ухилився:

– Ах! Залиште!

Біжить, побіг по молоко. Пєтушков конфектно, карамельно посміхається і чимчикує на службу.

В дорозі:

– А-а-а…

І сюди, і туди безцвітний капелюшок. Згинається, туманно розпливається. І от –

– служба.

А потім (нарешті) –

– столовка.

Хитає беззубим ротом (він не старий), каже:

– Ми з Григорій Федоровичем…

«Ми пахали»… Це з наркомом. І так думають: тут – відповідальний там, там – відповідальний тут.

Тому:

– служба, і служба «а-прима».

… Коли Пєтушков побіг, прокинулась Яблучкіна.

Стіна. За стіною Хая. Хая демонстративно вистукує закаблучками – ходить. І Яблучкіна теж. Це так: два двори, паркан, біля паркану колючки. В колючках – і там собака і тут собака:

– Грр! Гав! Гав!

– Грр! Гав! Гав! Але паркан.

На Миколаївській церкві годинник ударив дванадцять. На бруку кричать грузовози.

В квартиру увійшла уборщиця. Уборщиця становиться так: між двох дверей – Хаїної й Яблучкіної.

– Баришня!

Тоді вискакують разом.

Яблучкіна:

– Можете убирати… Котік уже сів на автомобіль. (Автомобіль підкреслюється).

Між іншим: за Карлом Івановичем автомобіль не приїжджає.

Хая:

– Да, да!.. Будь ласка, скоріш, а то до нас, мабуть, приїде народний комісар.

(Народний комісар підкреслюється).

Яблучкіна зневажливо подивилась на Хаю. Її очі кажуть: – Народний комісар?.. Гм… Не віриться.

А потім двері: Хлоп! хлоп!

За дверима уборщиця: чи сюди, чи туди? Вона непрактична дівчина. Але вона розуміє. Вона згадала село, вигін, дівчат і крем’яшки. Згадала – пішла в кухню. Заплющила очі, розставила руки й покрутила в повітрі пальцями: коли зійдуться, тоді спершу до Хаї прибирати, коли ні – спершу до Яблучкіної прибирати. Не зійшлись, треба в Яблучкіної, але вона з тривогою думає, що й народній комісар – це не абищо.

Убирала в Яблучкіної, а Хая демонстративно закаблучками вистукувала.

Потім уборщиця прийшла до Хаї, а Хая на кроваті розкинулась.

– Ах, Боже мій! Чого ви так довго? Я ж просила вас скоріше, бо до нас, мабуть, приїде народний комісар.

А потім закричала глухо:

– Ох! Ох!

Уборщиця:

– Що з вами, баришня?

Тоді Хая сказала з тугою:

– Ах, яка ви дура… простіть мене, Прісю. Невже ви не розумієте, що в мене хороба матки?

… Маленька справка: Карло Іванович приходив до Зої й казав:

– Ах Зою! Bi такой корошій товаришь. Ніфшелі Хая міня не люпіт? А я не маху, мі сєвєрні люді надолько люпім…

Зоя:

– Я, Карло Іванович, не знаю…

І до матері:

– Мамо, вгомоніть Соню, чого вона розкричалась? Поколишіть…

3

Зоя, сім’я Зоїна. Зоя дивиться перелякано. У неї чоловіка нема (був), у неї солдатський пайок і мільйон (п’ять коп. зол. валютою) жалования на місяць.

Зоя дивиться перелякано: єсть вулиця, єсть вітрина напроти. Колись у вітрині було порожньо, а потім появились дамські капелюшки, і Зоя трішки забула Маркса.

Хая сказала:

– Бачиш, і живеш, дурочка. А то б жила в конурці. Що значить протеже? Це мені дякуй.

Зоя дякувати не знає, а мати каже, що хліба нема на сьогодні і (о жах!) не варили кулішу в ескадроні: Зоя працює в ескадроні.

І сказала Хая:

– Ну, слава Богу, скоро вже поїду в Ялту. А потім додала з докукою:

– Тільки нудно з ним. Ах, як нудно. Я вже і так, і сяк, але не можна покинути… Ну, як я буду жити без совнаркомки?

Це про Карла Івановича…

А на покрівлі латають покрівлю. З’їли літа покрівлю, бо йдуть літа, не вертаються.

А на краєвиді акварелі і силюети церков, силюети будівель, димарів…

Іще маленька справка:

Хая їде з Карлом Івановичем у Ялту через півтижня, а Яблучкіна з Райським на Кавказ за два дні.

Хая пішла в свою кімнату й стала напроти трюмо. Подивилась на себе.

На покрівлі латали покрівлю: стук! стук! З’їли літа покрівлю…

… Пахло розтопленим салом…

Хая дивиться в трюмо й чує: Яблучкіна знову вистукує закаблучками. Тоді Хая знову пішла до Зої й сказала з обуренням:

– Це ж хамка!

Це про Яблучкіну. І розповіла:

– Хіба я раніш так жила? Тепер що? За ідеї. А перший мій чоловік був директором у заводі… Да…

Хая задумливо подивилась на Зоїну маму, а Зоя уважно, перелякано слухала.

– А що вона ця Яблучкіна? Потаскушка! Ну візьми: я ж Райського добре знаю… Ти його раніш бачила з нею?.. Ага! Ти б подивилась: він негліже, а вона перед ним, як сучка хвостиком. Ну, а потім розфуфирилась… Розумієш? Амури.

І відзначила з докукою:

– А він – дурень. Радий за всяку ціну одкараскатись від неї, і не знає як. Боїться скандалу. Ех ти, теоретик!

… Виходив полудень до Зоїного вікна. Закричали в коридорі Зоїні й мамині діти. В саду «Гастроль» ішла репетиція, кінчалась репетиція, а за силюетами димарів курів шлях.

… Подзвонили. Це Карло Іванович приніс обід. Зоя перелякано дивиться на маму, підморгує мамі, щоб не прохала в Хаї лишків Хаїнового обіду. Мама похитала головою й пішла одчинити двері. А Хая пішла до себе.

… Обід починається, почався звичайно з того, що Хая не задоволена з обіду. Дивується: чому не видають шоколяду? А від борщу смердить старим салом.

Карло Іванович:

– Це ж, дєтошька, боршь, боршь вісігда з старім салом.

Хая не витримала:

– Дурень!

Лягає на кровать і суворить брови, Карло Іванович винувато дивиться на борщ.

… За вікном «катеринка» грає «розлуку». Ще прийшов німий і закричав за вікном по-дикунськи:

– Е-е-е!

Полетіли, мабуть, засмальцьовані грошзнаки. І знову чути: стук! стук! – латають покрівлю. Стихли бунти, громи, революція – латають покрівлю.

Коли Хая не їсть – не їсть і Карло Іванович. Тоді Хая спитала:

– А узнав, на якій підставі цей оболтус Петушков столується в совнаркомці?

Карло Іванович розгублено подивився:

– Ах, дєтошька! Я забуфь.

Скрикнула Хая:

– Забуфь! Забуфь! Нічого сказать – громадянин: забуфь! Хіба ти не бачиш, що ця бездара хитра, як лисиця. А він – забуфь!.. Ну й годуй Пєтушкових совнаркомкою.

Карло Іванович ще винувато подивився на борщ, а потім несподівано образився.

– Шьорт знає шьо! Шьорт!

І підвівся й підсмикнув брюки.

Тоді Хая раптом заласкавіла:

– Що ти? Що з тобою, не хвилюйся, Карль. Ах, який ти нервовий. От як поїдеш у Ялту…

Карло Іванович зневажливо подивився на Хаю, затрусилась русява борідка, почервонів, як стрючковий перець. Ще раз підсмикнув брюки й кинувся з кімнати.

– Шьорт!..

Прибіг до Зої:

– Тафольно… Ві, Зоя, карошій товарішь. Каварітє: долько она будіт мушіть міня? Ніфшелі она міня не люпіт? Шьорт!

4

Поспівав виноград – там, на березі моря, де Алупка, Яйла, Чатирдаг, Карабах, де задумливі татари: «шу-рум-бурум» – нащадки лихої татарви.

Останні дні перед од’їздом.

Ранком уборщиця Пріся заплющує очі: чи зійдуться пальці? І в останні дні демонстративно вистукують закаблучки: Яблучкіна й Хая. Пройшов Пєтушков на службу, конфетно, карамельно усміхається. Іноді й Хая йде на службу.

«… Дано сие в том, что он командируется на Кавказ по служебным обязанностям. Предлагается гражданским…» і т. д.

Завтра Райський з Яблучкіною їдуть на Кавказ.

А перед од’їздом розігрався таки скандал. Яблучкіна вилила в раковину помиї, а це побачила Хая.

І сказала Хая:

– Боже мій, яка некультурність!

Яблучкіна фиркнула:

– Будь ласка, не вчіть. Сама знаю.

– Знаєте, та, мабуть, не все… Ах, яка некультурність!..

Тоді Яблучкіна скрикнула:

– Ідіотка!

Хая зблідла:

– Що ви сказали?

– Ідіотка!

Хая в знемозі похилилась на стіну:

– Ох, мені дурно…

Але раптом побігла до дверей і крикнула:

– Ти думаєш, що тебе Райський любить? Дулю під ніс… Сучка!

Вийшов Пєтушков, конфектно, карамельно посміхався.

А-а-а!..

Хая скипіла:

– Чого вам треба?

– А-а-а!..

– Дурень! – і вскочила в свою кімнату.

Хая конче хвилювалась і покликала Зою. Лаяла Яблучкіну, а потім говорила про Пєтушкова:

– От. Живий ескіз для комедії. Сидить у совнаркомці й підслухує, що говорять. Вислухав засідання, а потім до якогось наркома: – «Ви ж не забивайте, Сергей Петрович, сегодня у нас в шесть часов засєданіє». – «Да, да… я помню». А він же на бугайця взяв. От ескіз!.. Ну, брешеш, я таки доб’юсь, яким ти махером у совнаркомку попав.

Зоя уважно перелякано слухала й вертіла в руках газету за 26.

Іще казала Хая:

– Брешеш! Ще й з будинку цього виживу.

І додала надто серйозно:

– Хіба ти не знаєш, що тут тільки члени колегії будуть жити? Я за тебе, дурочка, дуже рада. Тепер ти б ніяк не вселилась. Подякуй мені.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

(Кінець! Кінець! Кінець!).

То б’є в літаври моє надхнення.

(Кінець! Кінець! Кінець!).

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

27. Яблучкіна й Райський їдуть на Кавказ.

Метушилась Пріся:

– Баришня!

А шофер перевозив корзини на вокзал.

– Атвєтственной… Гіпо-по-по-там.

Райський увійшов до Хаї:

– Прощайте!

І сказала Хая:

– Мені рішуче вас шкода… Опрідільонно…

Шофер покликав:

– Пожалуйте, машина готова.

Райський підвівся.

… А за стіною Яблучкіна вже демонстративно вистукувала закаблучками.

Райський пішов.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

27, 28, 29.

Їхати. І цим їхати.

…Це, здається, в Ібсена, а може в Пшибишевського – сильна любов перемагає нелюбов, і нелюбов любить.

Так Хая комусь:

– Я знаю, він мене любить до божевілля. Хай же переможе мою нелюбов.

А йому:

– Карль! Я люблю тебе, але в мене хороба матки. Я нервова.

Комусь:

– Він і справді став неврастенік. Йому треба женщини. Але я не можу! не можу!

Йому:

– Дорогий мій Карль, не забудь захватити в Ялту оце шмаття: це для менструації.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Сьогодні Карло Іванович ходить самоваром вичищеним.

– Ка-арль! Ка-арль!

І канарейкою летить Карло Іванович…

… А все таки сьогодні, в останній день зчинилась драма.

Карло Іванович прийшов спати до Хаї і не приніс подушки.

Хая довго мовчала.

…В саду «Гастроль» не було симфонічної оркестри – співав московський Пірогов.

Кричали:

– Блоху! Блоху!

Але не схотів співати блоху: гонор знаменитости.

Раптом вдарив духовий оркестр.

Хая спитала:

– Чого ти не приніс подушки?

Карло Іванович:

– Я, дєтошька, забуфь!

– Забуфь! Забуфь!

I… почала розпікати, і… почала.

– Забуфь! Забуфь!

Як і треба було чекати, Карло Іванович довго слухав, а потім пополотнів. Але на цей раз так пополотнів, як ніколи.

Спершу він підсмикнув брюки, потім забігав по кімнаті і раптом закричав мов не своїм голосом:

– Рабіня! Рабіня! Шьо ті мушаєшь меня? Рабіня.

Трусилась борідка, ще підсмикував брюки й кричав не своїм голосом.

Хая перелякалась:

– Зою. Зоїчко! Йди сюди. Він уб’є мене.

Прийшла Зоя, але Карло Іванович конче розійшовся:

– Рабіня!… Рабіня! Два хота мушаєшь!

Хая теж пополотніла:

– Карль! Що ти кажеш? Боже мій! Ти попираєш усе святе: ми так жили два роки… Ах, Боже мій! Зою, мені темніє в очах. Ох! Ох!

Тоді Карло Іванович вискочив із кімнати й ускочив у Зоїну кімнату. І чути було на всю квартиру гістеричне: – Рабіня! Рабіня!

Хая обняла Зою:

– Що мені робити, скажи, що мені робити… Пропала Ялта!.. Що я буду робити без совнаркомки?

Але коли Карло Іванович стих, Хая заговорила з сумом:

– Він, їйбогу, скоро вмре. Він неврастенік. Я вже спокійно чекаю на його смерть… Тільки що мені робити? Пропала Ялта!..

І плачем заплакала… В саду стихло: публіка розійшлась. За вікном жевріли зорі.

Зоя вийшла з Хаїної кімнати й пішла до себе. Карло Іванович блідий, схвильований сидів край вікна.

– Канець! Тафольно! Я фам, Зоя, правду скажу: ізтєфалась ана два хота, а тепер канець. Тафольно.

І підвівся:

– До сфітання! Пойду к сіпє. Тафольно!.. Мі сєферні люді долько терпім, но – тафольно!..

І ріщуче пішов до себе на другий поверх.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Так було 29. 30 Пріся прийшла убирати, і вже не гадала на пальцях.

… Пробіг (конфетно, карамельно) Пєтушков.

А 30 увечорі кур’єрським потягом Карло Іванович з Хаєю їхали в Ялту. Карло Іванович говорив:

– Шьо, дєтошька?

Хая дивилась у бік….

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

А про свиню я так нічого й не сказав. І не скажу. Свиня для того: «підложити свиню», не сказати про свиню – це прийом.

Примітки

Вперше друковано в збірці оповідань «Сині етюди», Харків, ДВУ, 1923. Вдруге – M. Хвильовий. Твори, т. І (Етюди), Харків, ДВУ, 1927.

Совбарин – скорочення з російського вислову: «советський барин» (пан).

Нарком – скорочення від – народний комісар.

Совнаркомка – на тодішньому жаргоні радянської службової бюрократії це означало закритий ресторан для відповідальних працівників Ради народних комісарів і збільшені пайки харчів.

Співав московський Пірогов: У вокальному світі того часу були відомі два брати Пирогови: Олександер і Григорій. Можна припускати, що Хвильовий мав на увазі Григорія Пірогова, який був найпопулярніший серед тогочасних російських співаків. Він був солістом у Большому театрі 1910 – 1920 pp.

Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори в п’ятьох томах. – Нью-Йорк: Слово, Смолоскип, 1984 р., т. 1, с. 279 – 293.