19. Переправа через Генічеську протоку

Данило Мордовець

Увесь наступний день пішов у втікачів на виготовлення плоту для переправи через Генічеську протоку, що відокремлює Азовське море від Сиваша. Усі вони працювали старанно: чоловіки зрізували ножами сухий очерет або збирали полеглий, поламаний вітром, а супутниця їхня складала його в снопи. Вона спершу почала було крутити перевесла з осоки й куги, щоб в’язати снопи, але зразу порізала осокою ніжні, ні до чого не привчені в гаремі руки, і їй звеліли кинути цю незвичну для неї справу.

– Не для тебе ця робота – рученьки тільки поріжеш, дівонько, – зупинив її москаль. – Та воно й не з твоїми силами: нав’яжеш таких перевесел, що як зшиємо з ними пліт наш, а він на середині протоки й ухне – розлізеться, тоді й лови рибку на дні моря.

Що їм допікало у цій роботі, то це комарі: їх була сила-силенна в очереті, а над очеретом і над Сивашем то просто хмари. Але й тут бували й москаль знав, що робити: він набрав сухих водоростей, зробив із них скрутні, запалив їх, дав у руки своїм молодим супутникам по скрутню, що, повільно тліючи, диміли й відганяли комарів.

– Ось вам курушки, курилки, так би мовити, – говорив цей балакучий старий. – Отак я, курушками, відбивався од бджіл, коли ще хлоп’ям жив з батьком та матір’ю у Звенигороді. Давно се було – гай-гай, як давно!.. А коли в Анадолії жив, у полоні, то й тамечки бусурманів навчив курушки робити.

Другого дня пліт був готовий. До ціпків прив’язано було з твердого очерету щось схоже на віники, і вони стали втікачам за весла. Пліт було спущено на воду, він тримався добре, рівно, спокійно і достатньо високо над поверхнею води. Першою стала на пліт Катря, яку запорожець, переніс через воду на руках. Потім разом, з двох кінців, вилізли на пліт і чоловіки.

Москаль перехрестився і поклонився на всі чотири боки. За ним перехрестились і його молоді супутники.

– З богом… Прощавай, чужа сторононько, прощавай, неволя проклята! – урочисто виголосив старий.

Почали гребти стоячи, ніби лопатами. На щастя, південний вітер сприяв утікачам і ніс їх швидко на той бік протоки. Праворуч синіло Азовське море. В туманній далині біліли паруси, наче білі крила якогось птаха.

– Там і я колись плавав до Азова-міста, – показував у той бік старий, – і в Азові-місті нашого брата невольника бачив багато: і черкаси, і донські козаки, і наш брат, московський чоловік, – усіх там було.

Из-за Волги кума

В решете приплыла,

Веретенами гребла,

Донцем правила,

Гребнем парусила.

Не плач, не плач, Катруненько,

По своєму дівуваннячку…

І Пилипові при цьому мимоволі згадалась дума про те, як з міста Азова три брати втікали із тяжкої неволі… І їх ось зараз троє, і вони втікають од цієї ж неволі. Катруня здавалась йому молодшим братом, тим «пішим пішеницею», який не встигав за старшими. І йому стало страшно: а що, як і вона знесилиться в дорозі? А дорога ще далека, і кінця-краю їй не видно… Коли-то ще вони дістануться до Муравського шляху, до Кінських вод? А ногаї в степу? А що, як і Катруня позбиває собі ніжки об «сире коріння», об «біле каміння», – буде за ними поспішати, кров’ю сліди заливати?

– Ти чого, Пилипку, носа повісив? – раптом спитав старий. – Га?

Молодий козак мимоволі здригнувся, глянув навколо, позирнув на дівчину, що стояла на плоті й задумливо дивилася в невідому далину.

– Га?.. Засмутився, хлопче?

– Ні, я так…

– Отож-бо так… Бач, дівонько, добре пливемо, гарна посудина, корап… Наче в пісні:

– От і берег! Допливли! Молись та цілуй рідну земленьку – вона наша, нашій московській землі сусідонька…

Примітки

Подається за виданням: Мордовець Д. Кримська неволя. Сагайдачний. – К.: Український центр духовної культури, 1994 р., с. 45 – 47.